Громадське радіо
У студії Громадського радіо журналістка Настя Станко. Продовжуємо марафон пам’яті журналіста Павла Шеремета, якого було вбито рік тому.
Лариса Денисенко: Що ти можеш сказати нашим слухачам і слухачкам про цю акцію, яка сьогодні відбувалася з восьмої по десяту ранку?
Настя Станко: Ми вперше, фактично, ідем з цією акцією через рік після загибелі, і я постійно, відколи живу в Києві, відколи працюю журналісткою, ходжу на акції пам’яті Гонгадзе, які 16 вересня відбуваються, і я подумала, що це тепер ще одна акція, на яку ми щороку будемо ходити. І це, чесно кажучи, лякає, і від цього стає дуже сумно. Я ще також згадую, як ховали Гонгадзе, і там був Павло, і Олена була, і я постійно згадую цю картину. І те, що суспільство це так трохи обходить стороною, наче, а що там, журналіст? Журналіст доносить якусь важливу інформацію до суспільства не з власного бажання, не тому, що йому так подобається, а тому, що це його робота. Відношення до того, чим ризикує журналіст має бути іншим. І дуже прикро, що його немає. Сьогодні бачила представників дуже багатьох посольств, ніхто з них не відкидає, що це дуже важливе розслідування. Але крім представників МЗС українського, Мінфіну, де люди особисто знали Павла, я нікого не побачила з наших політиків і чиновників. Виходить так, що ніхто не хоче захищати інформацію. Я не знаю який слід: російський, український, білоруський чи ще якийсь інший, але поки ти нічого не знаєш, кожен з нас відчуває себе в небезпеці: це через те, що він конкретно робив, через те, що він був журналіст, чи щоб залякати всіх інших? Версій мільйон. І ти не знаєш чи ти можеш щось робити далі, чи за це тобі щось буде, і те що влада ніяк не комунікує ні з журналістами, ні з суспільством, говорить про те, що не будеш відчувати себе захищеним. Але ми бачили як сьогодні, одразу після акції, замалювали всі ці написи: «Хто вбив Павла?», позривали плакати, біля МВС, зокрема. Це теж трохи нагадує міст, на якому вбили Нємцова, де забирають постійно квіти. Не хочеться проводити такі паралелі, але, на жаль, вони проводяться. Влада дуже реагує на публічний тиск, і цього боїться. І мені здається, що нас сьогодні було недостатньо, я маю на увазі журналістської спільноти. Я бу дуже хотіла побачити топ-менеджерів великих телеканалів, головних редакторів на цій акції, тому що всі журналісти мають відчувати себе в небезпеці
Я часто згадую Павла, ми часто навіть жартома сварилися як його звати, бо я таки казала: «Павло», а не «Павел» чи «Паша», чи ще якось, але так ми говорили, бо ми разом працювали на «ТВі», потім, під час Майдану, ми, «Українська правда» і «Громадське» працювали, фактично, на одному поверсі, але він дуже багато хотів допомагати і «Громадському», хотів ефіри вести, допомагав нам в ефірах взагалі, як це все робити, тобто він нас багато вчив на всіх етапах, скільки я його знаю. Потім мені Олена сказала десь через кілька місяців після його вбивства, що він мене дуже любив, і це було так дуже приємно, він мене обзивав «бандерівкою» так мило, і ми сміялися з цього, і завжди якось жартували з будь-яких речей, хоча ми одне з одним радилися, багато дискутували, багато сперечались, багато не погоджувались щодо різних ситуацій про які ми знімали і писали.
Лариса Денисенко: А ти пам’ятаєш, що йому не подобалося, отак перше, що прийшло тобі до голови?
Настя Станко: Це були якісь такі питання, умовно, якоїсь там справедливості, як правильно поступати, ми говорили про праві-ліві погляди, про: а що важливіше? Права людини, чи, все-таки, треба говорити про безпеку, коли починалася війна. Тобто про те все, що говориться зараз, тільки це були якісь такі початки. Раніше я була більш радикально налаштована, і ми в цьому полі дуже часто сперечались. Востаннє ми спілкувались після того, як я повернулась з Авдіївки, коли був великий скандал і взагалі складна історія, і теж він говорив, що треба боротись за правоту, кликав мене в ефіри, я казала, що поки що не готова, що ми намагаємось розібратися з цією ситуацією. Це було за декілька днів до його вбивства, і тепер мене теж викликають на допити, бо мій телефон там був…але я не бачу якогось такого бажання слідчих, на жаль, думати про якісь інші версії, про які, наприклад, ми говоримо ніж про ті, які вони собі склали як версії.
Лариса Денисенко: Ти бачиш, що версії складені?
Настя Станко: Останній раз, коли я була, це було більше ніж півроку тому, до виходу фільму моїх колег, тому мені складалось враження, що так, чітко є історія про російський слід, щось запитували там про «Азов» і батальйони, і все. При тому, що я пам’ятаю епізод, коли ми звільнялися всі з «ТВі» зі скандалом через рейдерське захоплення, і це все так було доволі агресивно, хоча він, звісно, це все переводив в жарти, але я це кажу до того, що було багато людей, яким не подобалась Павла прямота, і мені здається, що було б варто про всі якісь такі речі пам’ятати слідчим, перевіряти, навіть найбезглуздіші. Тепер всі версії видаються дуже дивними, і в мене взагалі немає ніякої ідеї про те, хто саме, звідки, з якої країни це зробив.
Лариса Денисенко: Можеш сказати, що в тебе хотіли дізнатися?
Настя Станко: Наприклад, про «Вести», про Клименка, про продаж «Вестей», про чи знала я, що Шеремет їздив до Клименка в Москву, і от всі питання пов’язані з цим, і декілька там з Азовом. Це все, що запитували. Ну і загальні питання: чи чула я, що він говорив про якусь небезпеку.
Лариса Денисенко: Якими можуть бути наші подальші дії?
Настя Станко: Мені здається, що може зробити кожен журналіст, це на кожному брифінгу, на кожній прес-конференції у Міністра внутрішніх справ пана Авакова, голови Нацполіції, пана Князєва, голови СБУ, Президента України запитувати: які відомо факти? Де обставини? Що з розслідуванням? На кожній, чого б вона не стосувалася, щоб ми запитували, і просто цю тему не полишали.