Громадське радіо
Український художник Андрій Єрмоленко намалював серію із 15-ти альтернативних плакатів до Чемпіонату світу з футболу-2018, який розпочався в Росії.
Анастасія Багаліка: Андрію, ви взагалі футбол любите?
Андрій Єрмоленко: Так.
Анастасія Багаліка: Хотілося б малювати хороші плакати про футбол?
Андрій Єрмоленко: Хотілось би. Малював деякі плакати до футбольних подій, вони були досить непогані. Як пишуть ЗМІ, це – чемпіонат на крові. Я це підтримую.
Анастасія Багаліка: Які європейські видання звернули увагу на твої плакати? Як відбувалася кампанія з поширення плакатів після того, як вони з’явилися?
Андрій Єрмоленко: Мені дуже важко зараз відповісти на це питання. Я можу сказати, з яких країн до мене зверталися і яким країнам я говорив, що можна це робити. Це була Бельгія, Британія, Нідерланди, Польща, Чехія. Чи вони десь використовували, друкували – мені важко сказати, я не слідкував.
Для мене головніше було, щоб із цими плакатами почали виходити люди в інших країнах цивілізованого світу. Це був заклик не лише до української громади, але й до громадян інших країн: звернути увагу на цей чемпіонат на крові й на наших хлопців-політв’язнів, які зараз перебувають на території Росії. Ми знаємо, що Олег Сенцов нещодавно потрапив у реанімацію, тому що продовжує голодування.
У свій час я виключився з політики, це було типу: “я устал”.
Анастасія Багаліка: Після Майдану?
Андрій Єрмоленко: Так. Пройшов певний час, я продовжував малювати. Я малював, придумував проекти, але трохи відсторонився від політики.
Зараз мене ввімкнув Сенцов. Мені стало соромно за себе, соромно, що люди продовжують воювати, боротися в застінках, а я такий сиджу, малюю картинки, плакати, але трошки збавив оберти.
Буквально годину тому я зрозумів, що це той момент, коли я не піддався зрадофілії та тупого критиканства влади, а попробував змінити власноруч те, що мені не подобається.
Анастасія Багаліка: Мені здається, багато людей це відчули після того, як Олег оголосив голодування. Я навіть десь прочитала в когось у колонці, що Сенцов – це законсервований український Майдан, це той протест, який у нас був ще весною 2014, а в Олегові він залишився, бо цей час пройшов у нього у вимушеній ізоляції.
Андрій Єрмоленко: У всіх нас живе цей Майдан. Я скажу більше: в людей, які пройшли передову й фронт це до цього часу лишилося. В деяких посттравматичний синдром, деякі продовжують свою боротьбу тут – тими методами, якими вони можуть.
Люди, які в очі не бачили війну, трохи розслабилися. Направду, навпаки: ми маємо зараз об’єднуватися, намагатися бути активними та щось робити.
Якби кожна людина на своєму місці, крім критиканства, робила щось таке, що може, – ми б вже жили в зовсім іншій країні.
Анастасія Багаліка: Те, що за останній місяць роблять люди, – це дає певний результат. Відбулася телефонна розмова, зустріч родин політв’язнів із президентом. Тема не сходить із перших шпальт видань, із теле- та радіоефірів.
Андрій Єрмоленко: Зараз відбувається новий виток. Люди знову вступили в боротьбу. Це боротьба як проти зовнішнього агресора, так і за власну совість та гідність.
Для мене наші політв’язні, які зараз сидять в російських концтаборах, і військові на передовій – це гаранти того, щоб нам не скурвитися, щоб ми розуміли, за що вони стоять і чого воюють.
Ми самі для себе зараз маємо вибрати, на якому ми боці: на світлому чи на темному. Зараз нове випробовування. Сидіти, плакати і займатися тільки звинуваченнями – це дуже легко. Щось зробити для того, щоб ситуація змінилася, – це важкувато.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.