«Громадське радіо»
Про враження від Донбасу розповідають учасники гурту «Вій» Дмитро Добрий-Вечір та Олександр Гросман.
Олена Бадюк: Вы присоединились к проекту «Поезд единения». Почему?
Дмитро Добрий-Вечір: Нас запросили. Я давно шукав привід виступити там.
Олександр Гросман: Ми були в кількох містах Донбасу. Спочатку в Слов’янську, потім в Краматорську, Дружківці, Костянтинівці, Бахмуті, Авдіївці та Лимані Донецької області. Зазвичай щодня був один великий гала-концерт в центрі міста, а впродовж дня ми їздили по школах, військових частинах.
Михайло Кукін: Як вас сприймали?
Олександр Гросман: «Слава Путіну!» ніхто не кричав.
Дмитро Добрий-Вечір: Після концертів підходили, дякували, брали автографи, цілували в щічку.
Михайло Кукін: Как воспринимали ваш украинский язык на Востоке Украины?
Дмитро Добрий-Вечір: В Краматорську ми пішли гуляти. Дивимось — магазин «Сток», в якому стоять труни. Магазину немає, а вивіску ще не встигли змінити. Вийшла жіночка. Вона відповідала нам українською. Я принципово говорив українською.
Михайло Кукін: Як немає на Заході людини, яка не розуміє російської, так точно немає людини на Сході, яка не розуміє української.
Дмитро Добрий-Вечір: Правильно. Ми питаємо дорогу, люди відповідають українською. Вони розуміють. За весь час не було, щоб хтось не так на нас подивився.
Олександр Гросман: Та направду там різні реакції були…
Михайло Кукін: Вы считаете, приезжая на Восток, переходить на русский как раз не нужно?
Олександр Гросман: Це була освітницька поїздка, тому так. Хоча під час одного концерту я чув фразу «Хохлы приехали мириться».
Михайло Кукін: Усі волонтерські десанти їдуть на Схід. Є ще Південь. Чи треба туди їздити?
Дмитро Добрий-Вечір: Перш за все, треба їздити на Схід, там війна. Я прожив в Одесі половину життя. Там дуже багато патріотичних людей. Я народився в Києві в російськомовній родині, але вирішив для себе, що я — українець.