«Громадське радіо»
З 10 листопада усі охочі зможуть побачити стрічку в кінотеатрах, а виконавиця головної ролі Римма Зюбіна поділилася своїми враженнями від зйомок «Гнізда горлиці» та фіналу, який і для неї був секретом майже до останнього. Говоримо також і про дитячий фестиваль у Артек-Буковель, який розпочнеться вже зовсім скоро.
Лариса Денисенко: Коли ти готувалася до ролі, тобі важливо було слухати реальні історії жінок, які там працювали? Як ти ставишся до того, коли кіно відтворює реальність, підіймаються проблеми, якими тривалий час живе суспільство?
Римма Зюбіна: У мене у вухах весь час йдуть всі ті тексти, які говорили люди після фільму. Усі відзначили, що нарешті кіно про живих людей, живою мовою. Навіть прочитала про себе, що таке враження, що Римма Зюбіна із західної України, бо так вдало говорить діалектом.
У мене дуже багато знайомих із такими історіями. У нашого Сашка Земляного, геніального оператора, мама колись їздила в Італію на заробітки. Там була зовсім невдала спроба заробітчанства. Я знаю багато людей на Закарпатті, які їздили. Чоловік моєї сестри поїхав на заробітки, як тільки вони одружися. Закінчилося тим, що у нього почалась хвороба і він став профнепридатним на будівництві. Це були страшні 90-ті, не було світла, води, грошей, народився мій племінник, і він був змушений їхати на заробітки. Моя рідна тітка поїхала на заробітки в Росію. Все несолодко, але коли ти не розумієш і мову — ізоляція повна. І таких історій дуже багато.
Михайло Кукін: Розкажіть про що фільм.
Римма Зюбіна: Це історія жінки з Буковини, яка поїхала на заробітки до Італії. Вона працює у однієї синьйори. І ми бачимо її життя у цій родині У неї починаються близькі стосунки з господарем квартири, де вона працює. Жінка повертається в Україну, розуміючи, що вагітна від італійця. І тут не тільки тема зробити аборт, залишитися, а чи повернутися в Україну. Коли ти вже 10 років там, а сім’я знає від тебе, тільки гроші-гроші-гроші.
Михайло Кукін: І який вибір робить героїня, адже я читав, що фінал фільму не такий, як планувалося?
Римма Зюбіна: Ми зняли три фінали. Сценарій був один, але не стало Віталія Лінецького. Ми не встигли дозняти фінал, який був написаний. Було призупинено фінансування. Якби ми спершу приїхали в Італію, у нас би не було того фіаско, коли євро з 11 став 30. У нас навіть помінявся актор у зв’язку з цим. На півтора роки пізніше ми поїхали до Італії, ніж це повинно було бути.
До 19 години вечора 20-го числа я не знала, який буде фінал. Я сіла з глядачами і дивилась. Тарас Ткаченко як режисер хотів один фінал, Володимир Філіпов як продюсер — інший, І пан Батрух як дистриб’ютор хотів третій.
Лариса Денисенко: Ти задоволена фіналом?
Римма Зюбіна: Задоволена. Всі ці дні ми говорили, Тарас радився зі мною. Ця картина змінила моє життя, моє ставлення до того, що ми робимо, ставлення до себе. Я не була настільки впевнена в своїх силах. Коли тебе хороших 15 років заганяють в кут російські актори і наша бригада, яка їх обслуговує. Вчора мені одна актриса каже: «Так нічого ж не змінилося. Знову вони понаїхали. Я прихожу, кажу, така спека, можна я посиджу у вагоні, бо є кондиціонер. А мені кажуть: ні-ні-ні, звільніть, зараз московський актор прийде, це його райдер, а ви йдіть в кімнатку в будинку».
Лариса Денисенко: А як це можна змінити?
Римма Зюбіна: Коли італійська акторка Ліна Бернарді, яка знімалась колись у Фелліні, сідає з нами в таксі третя позаду, вона не каже, що їй треба окреме. Вона не вимагала окремих гримвагонів, у неї була одна кімнатка — сім квадратних метрів. У тій кімнаті ми робили і грим, і зачіску, і костюми, там стояла дошка, праска. Ліна сідала там на шматочок дивану, якщо можна було.
Італійці працюють вісім годин, а ми — дванадцять. І вони працювали дванадцять без всіляких профспілок і того, що ми порушуємо їх права. У кожній телефонній розмові Ліна Бернарді розповідала: «Фантастичне кіно, фантастична українська група». Коли ти бачиш високу оцінку італійських продюсерів та акторів, не останніх у європейському кіно, розумієш, що ми теж здатні робити якісне кіно.
Лариса Денисенко: Чим би ти ще хотіла поділитися?
Римма Зюбіна: Підходило багато людей, говорили, що у них є подібні історії. Одесити зупинялися і намагалися розмовляти з нами українською мовою. Навіть якби ми не отримали «золотих дюків», наш фільм, те, що він був зроблений попри все — це перемога. Тараса забирали в армію, наші втрати — я абсолютно зневірилась. Я зберігала крихітну надію в тому, що я не стриглася і не фарбувалася — а раптом. І коли це «а раптом» сталося, приходить SMS від продюсера: «Ви не повірите, ми їдемо в Італію через тиждень».
Лариса Денисенко: Розкажи про фестиваль Артек-Буковель, що це і чого там можна очікувати?
Римма Зюбіна: Коли віджали Крим, і забрали наш «Артек», забрали і фестиваль дитячого кіно. До того він існував там 23 роки — із самого початку незалежності. Ми з Любов’ю Івановою, яка залишила кримський Артек, хочемо започаткувати найкращі програми з того Артеку в буковельському.
З 1 по 5 серпня буде фестиваль дитячого кіно, який ми назвали «Фільм.Фест.Бук».
Я подумала, що для дітей важливо розмовляти на рівних. І гостями будуть не тьоті-дяді актори, а актори-діти, які колись зіграли головні ролі в фільмах. Приїде Даміан Уль, який в Польщі з другом прийшов на кастинг і вже має 16 фільмів, приїдуть всі головні герої фільму «Трубач», Анічка Ткач переможниця «Голос країни. Діти», вона теж знімається, грає у виставі, Настя Зюркалова, яку відкрила колись Оксана Байрак. Вони проведуть зустрічі, майстер-класи
Мені хочеться, щоб наші зірочки розповіли, як кіно змінило їх життя. Що це не «по блату», а буває доля. Я хочу показати, що треба мріяти і працювати над цією мрією.