Національне законодавство щодо наркополітики досі має репресивний ухил

У студії Громадського Радіо – менеджерка програма «Громадське здоров’я» міжнародного фонду  «Відродження» Олена Кучерук, лідер Всеукраїнського об’єднання людей з наркозалежністю #Волна та експерт «Альянсу громадського здоров’я» Антон Басенко та генерал-лейтенант, експерт програми «Громадське здоров’я», керівник Євразійського інституту наркополітики Володимир Тимошенко.

Лариса Денисенко: Що таке наркополітика?

Володимир Тимошенко: Політика – це ставлення суспільства до чогось. Якщо це наркополітика, то це ставлення суспільства до наркотиків і проблем, які пов’язані з наркотиками. У даному випадку це не просто ставлення, це законодавчо затверджені певні правила, яких держава дотримується в частині забезпечення контролю за наркотиками, в частині дотримання прав пацієнтів, які мають потребу в наркотичних психотропних препаратах. Третє – це забезпечення режиму, який створює держава стосовно людей, які допускають немедичне вживання наркотиків.

До 2013 року, коли була прийнята перша стратегія наркополітики в державі, була рефлекторна реакція держави на проблеми, пов’язані з наркотиками. Ми боремося з наркоманією і не дивимося на те, що при цьому створюємо проблеми для людей, які мають потребу в цих психотропних і наркотичних препаратах.

Лариса Денисенко: Якщо говорити про соціальний вимір цієї проблеми, що тут треба знати?

Олена Кучерук: Ми тому і кажемо, що це політика не боротьби з наркотиками, це політика щодо наркотиків. Наркотичні речовини самі по собі не є ані добром, ані злом. Вся річ в тому, яким чином це використовується, яким чином регулюється легальний обіг, яким чином запобігають нелегальному обігу. Наркополітика складається з великої правоохоронної частини, яка пов’язана із запобіганням нелегальному обігу. Є велика легальна складова, адже є велика потреба медицини у наркотичних, психоактивних речовинах, для кожного з нас для медичних потреб. Відсутність балансу вплинула на те, що легальний обіг зменшився, що спричинило недоступність знеболення для великої кількості людей. Окрім цього компоненту, у нас довгі роки був перекіс в правоохоронну сферу, репресивну сферу стосовно людей, які є наркозалежними. Водночас в меншій мірі увага зосереджувалася на профілактиці, реабілітації.

Інше питання пов’язане з громадським здоров’ям, адже сталося так, що є епідемія ВІЛ/СНІД  в Україні, епідемія туберкульозу, яка пов’язана з людьми, які вживають наркотики. Репресивна наркополітика спричинила швидкі темпи росту епідемії в цьому середовищі, що відобразилося на загальному населенні.

Лариса Денисенко: Правоохоронці часто використовують чи навіть шантажують людей з наркозалежністю. Наскільки це змінилося за останні три роки? Наскільки часто ви або ваші побратими чи посестри стикаєтеся з дискримінаційними діями?

Антон Басенко: Треба сказати, що певна динаміка є. Я можу про це судити як людина, яка 11 років вживала саме нелегальні наркотичні речовини, потім як людина, яка стала одним з перших пацієнтів замісної підтримувальної терапії (це легальна сфера обігу наркотиків). Але треба сказати, що легальність досі не допомагає пацієнтам бути поза увагою правоохоронців. Прогрес є лише у великих містах. 

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.