Фото: pixabay
Олена Бадюк: Наскільки часто порушуються трудові права українців і чи є відповідна статистика щодо цього?
Олена Михальченко: Дуже складно говорити про офіційну статистику, оскільки є окремі звернення до Державної служби праці, до суду, але HeadHunter на своєму порталі проводив опитування, згідно якого кожен другий скаржиться на порушення своїх прав.
В Україні досить непросто боротися за свої права, оскільки в нас слабкі інститути захисту, встановлений мораторій на перевірки, перевантажені суди, які призначають перше засідання через шість-вісім (або й більше) місяців, також присутня корупція. Все це породжує трохи нестабільну ситуацію на ринку праці. Відстоювання прав – психологічно важкий процес, але також і дуже довготривалий. Від моменту, коли особа подає свою скаргу до відповідних органів, може пройти декілька років.
В організації «Трудові ініціативи» ми надаємо безплатні юридичні консультації – за рік надали більше тисячі. Також допомагаємо складати процесуальні документи та представляємо в суді.
Олена Бадюк: На які правопорушення скаржаться українці?
Олена Михальченко: Ми виявили топ-3 порушень: невиплата заробітної плати, неофіційна зайнятість та незаконні звільнення.
Невиплата заробітної плати. У бюджетній сфері станом на квітень близько 2,5 мільярди гривень заборгованості з заробітної плати. Щодо приватного сектора такі дані невідомі. Судячи з динаміки звернень, не виплачувати зарплату – це усталена практика серед роботодавців. Це витікає з другого виду топ-3 порушень – неофіційна зайнятість.
Якщо людина працює неофіційно, вона позбавлена можливості відстоювати свої права. Вона може звернутися до суду, але не зможе довести, що вона працювала, оскільки в неї немає ні наказу на призначення на роботу, ні трудової книжки, де є запис.
Як докази можуть бути використані перепустки, фотографії, відео з місця роботи, але суди досить неохоче приймають такі докази. В такій ситуації дуже складно довести, що людина працює.
Ми маємо розуміти, якщо людина працює неофіційно, вона позбавляється лікарняних, відпусток, в будь-який час роботодавець може перестати платити їй заробітну плату. Людина позбавляє себе цілого пласта соціальних прав.
Тому треба працевлаштовуватись тільки офіційно. Я розумію, що це дуже важко, оскільки роботодавці неохоче оформлюють трудові відносини. Є сфери, де ситуація з цим досить серйозна, – це будівельна галузь, галузь харчування. Там є «текучка» кадрів, тому дуже важко працевлаштуватись офіційно. Все-таки треба наполягати, щоб з вами уклали трудовий договір, видали наказ, у якому буде зазначено період, з якого ви приймаєтесь на роботу, ваше прізвище. Вас повинні ознайомити з цим наказом під підпис.
Роботодавець зобов’язаний повідомити Державну фіскальну службу про те, що він приймає працівника. Таким чином він буде сплачувати податки за нього. Це важливий момент: щоб рахувалася пенсія, потрібно, щоб роботодавець сплачував єдиний соціальний внесок – він відраховується з заробітної плати. Що більша заробітна плата, то більший цей внесок і пенсія.
Олена Бадюк: Чи є тенденція до того, що українці влаштовуються на роботу офіційно, що меншає випадків, коли мінімалка платиться офіційно, а решта – в конверті? Чи це складно сказати, оскільки частина бізнесу залишається в тіні?
Олена Михальченко: За даними МВФ, розмір тіньового сектора в структурі економіки в нас сягає 44,8%. Майже половина праці в нас знаходиться в тіні. Роботодавець, який приймає на роботу, має більше повноважень і певних ресурсів. І якщо до нього приходить працівник, то є дуже маленькі шанси, що він може вплинути на рішення, які прийме роботодавець. Тому все-таки ініціатива виходить від роботодавця. Можна зробити висновок, що все-таки роботодавці зацікавлені в тому, щоб такий великий сектор економіки залишався в тіні, оскільки це економить їхні витрати на податки – таким чином вони зараховують їх собі як прибуток.
Тому складається ситуація, що в людини немає вибору. Якщо ми говоримо про великі міста, в людини є якісь варіанти для пошуку роботи, якщо ж говоримо про маленькі міста, то люди йдуть на будь-яку роботу, погоджуються на такі умови.
Олена Бадюк: Якщо говорити про незаконні звільнення, на що зазвичай скаржаться? Як відрізнити незаконне звільнення від законного?
Олена Михальченко: Незаконні звільнення – це досить поширена практика, оскільки в трудову пишуть все що завгодно – за будь-якими статтями, які не відповідають дійсності.
Людина працює, все добре – потім з якихось причин роботодавець вирішує, що вона більше не підходить. Він відкриває Кодекс законів про працю і дивиться, за якою статтею вас можна звільнити. Досить поширена практика, коли спочатку видають декілька доган за порушення трудового розпорядку. Наприклад, ви запізнилися, раніше пішли, повернулися з перерви на декілька хвилин пізніше – шукають будь-яку ситуацію, після цього звільняють. Є моменти, коли пишуть статтю, яка не відповідає дійсності. Наприклад, людина сумлінно виконувала свої обов’язки, а потім її звільняють за якесь «грубе порушення», «невідповідність займаній посаді» – варіантів дуже багато.
Коли жінка йде у відпустку по догляду за дитиною і потім повертається на роботу, згідно закону її місце залишається за нею. Але в нас якось так склалося, що дуже багато жінок, коли повертаються з цієї відпустки по догляду за дитиною, бачать, що на їхньому місці вже хтось працює – і вони пишуть заяву на звільнення «за власним бажанням». Це неправильно, бо згідно закону їм гарантується їхнє місце роботи, яке було до того, як вони пішли у відпустку. Навіть якщо беруть робітника, який замінює цю працівницю, все одно він працює за строковим договором – до того, як вийде ця людина. Але роботодавці настільки психологічно тиснуть на працівників, що вони добровільно пишуть заяви.
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.