Про це поговоримо з кандидаткою історичних наук, молодшою науковою співробітницею Інституту українознавства ім. Крип’якевича НАН України Мартою Гавришко.
Тетяна Курманова: Як змінилася роль жінки на війні за останні 75 років?
Марта Гавришко: Якщо говорити загалом про війну, то вона залишається переважно чоловічою справою. Тобто основи мілітарних структур будь-якої держави складають все ж таки чоловіки, і це вони беруть безпосередню участь у бойових діях. Хоча в сучасних арміях зростає кількість жінок та відповідно збільшується їхня залученість у миротворчих операціях чи інших військових операціях.
Ми бачимо ту ж тенденцію в Україні, яка пов’язана із дуже драматичними подіями війни на сході України. Ми розуміємо, що під час війни більшість жінок залишається вдома, але є дуже велика частина жінок, які реалізовують себе у військовій сфері. І в Україні ми бачимо в цьому плані позитивні зміни в контексті загалом питання гендерної рівності, я маю на увазі зокрема визнання третини бойових посад для жінок з червня 2016-го року. А також постійне збільшення присутності жінок у армії. Хоча, на жаль, ми бачимо збільшення кількісне, але не дуже якісне, тому що залишаються численні формальні і неформальні перешкоди для жінок для того, щоб їм обіймати офіцерські посади.
Тетяна Курманова: Як суспільство сприймає жінку на війні? За ці чотири роки щось змінилося чи ця тема досі табуойвана, і суспільство досі вважає, що героїня чи бійчиня – це не жіноча справа?
Марта Гавришко: На мою думку, образи жінок на війні змінюються, завдяки різним факторам, але ці зміни є дуже повільними. Зрештою позитивною зміною ми бачимо, що на цьогорічному параді є окрема жіноча «коробка», що підвищує видимість жінок у цій війні. Однак, разом з тим ми досі на п’ятому році війни маємо досить негативні явища, пов’язані із репрезентаціями жінок у офіційних структурах. Я маю на увазі, наприклад, конкурс Miss military fantasy, який був організований до 8 березня. Він був покликаний репрезентувати жінок у абсолютно репрезентативних образах, тобто це був фотоконкурс, коли кожен міг оцінити жінку-воїна за її природними якостями. Оцінювалися жінки у відповідних образах з декоративною косметикою, з віночками, з зачісками, тобто оцінювалася їхня краса. І на нагороджені звучали стереотипні епітети про жіночність, привабливість, чарівність і загадковість, які ми ніколи не почуємо стосовно чоловіків.
Інший конкурс проводився Військово-медичним департаментом МОЗу, він має назву «Берегиня в погонах», що само собою апелює до дуже стереотипного образу жінки, і він проводився під гаслом «Жіноча краса в однострої рятує життя». Тобто не навики жінок, не досвід, здобутий в боях, не їхня освіта рятує бійців і бійчинь, а краса, як це репрезентують в Міністерстві охорони здоров’я.
Тобто і досі є ряд чинників, які не сприяють серйозному ставленню до жінок-військових, а сприяють тому, що жінок сприймають як допоміжних, як помічниць героїв, а не героїнь. І цілому суспільству треба працювати над тим, або змінити це ставлення для того, щоб наші військові жінки не стидалися і не боялися показувати УБД в громадському транспорті, і не відчували на собі принизливі погляди, мовляв, ми знаємо, що ти там робила і яким місцем та способом ти заробила це УБД.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.