В’ячеслав загинув в ніч з 18 на 19 лютого 2014 року. Він з колегою повертався після роботи на Майдані, де виконував редакційне завдання. На розі вулиць Володимирської та Великої Житомирської таксі, в якому їхав В’яеслав, зупинили «тітушки», вони були в масках і камуфляжі, з битами. Журналіст намагався зняти все це на телефон, і це коштувало йому життя. Нападники витягли з авто пасажирів і водія. Коли В’ячеслав намагався вирватися, в нього вистрелили. Наприкінці минулого року Шевченківський суд виніс вирок у цій справі. Суд визнав винним Юрія Крисіна, організатора «тітушок», в хуліганстві і дав йому 4 роки позбавлення волі умовно з випробувальним терміном два роки. У вбивстві підозрюється Джалал Алієв, який безпосередньо вистрілив в журналіста. За неофіційною інформацією, він воював на боці бойовиків «ДНР» та був вбитий в Горлівці в липні 2015 року.
Гостя ефіру — мати загиблого під час Революції Гідності журналіста В’ячеслава Веремія Катерина Веремій.
Олена Бадюк: На цьому тижні ви презентували книгу, яку присвятили пам’яті сина. На основі яких матеріалів ви її створили? Чому вважаєте важливим її презентувати?
Катерина Веремій: Гортаючи цю книгу, я ще більше дізналася про те, ким був В’ячеслав Веремій, ким був мій син. Я думаю, що матері не так повірять, як цим людям, які писали про нього. Це спогади журналістів, спогади друзів, його колег, тих, хто його знав. Коли я починала читати цю книгу, навіть не думала, що у мене така дитина. Я його знала добрим, добросовісним, порядним, розумним, який дуже любив Україну, дуже любив українських людей, який переймався проблемами Києва. Мені дуже хочеться передати людям цю книгу, зробити ще презентацію, щоб хтось зміг почитати і дізнатися, ким насправді був В’ячеслав Веремій. Я дуже хочу донести до людей правду, ту, про яку люди не знають, тому що у цьому світі також присутня брехня, несправедливість.
Олена Бадюк: Ви маєте на увазі, що В’ячеслав на момент Революції Гідності працював у газеті «Вести». Саме через це наразі точиться багато дискусій, ви чуєте багато неприємних речей про свого сина.
Катерина Веремій: Є таке. Вийшла ця газета, де було написано «Путани на Майдані». Чомусь виставили мертвого журналіста, а не живих журналістів, ніби він один цю статтю написав. Вони були втрьох, а чомусь виставили одного Славіка. Живих не зачепили, а мертвий же не скаже, що це писав не я.
Він ще з дитячих років мріяв про вільну Україну. У своїх віршах він висвітлював оцю правду, яку він писав. У цій книзі ще не все. Вийде інша книга, я планую видати другу, тому що все не вмістилося сюди. Книгу видавала за свій кошт, мені було дуже важко.
Олена Бадюк: Окрема історія, про яку ви розповідали мені та іншим нашим колегам, стосується того, що наразі ви ініціювали присвоєння імені вашого сина одній з київських вулиць. Тут теж виникли проблеми. Розкажіть, в чому вони полягають.
Катерина Веремій: Знову ж таки через цю статтю, через ці «Вести». Я зустрічалася з депутатом Київради Святославом Кутняком, з народним депутатом Юрієм Левченком. Вони мені сказали, що це все робить «Свобода», Юрій Сиротюк, від якого я теж не дуже схвальну отримала СМСку. В СМСці пишеться, що це журналіст — прислужник Януковича. Я хочу, щоб люди прочитали цю книгу і побачили, чи є тут прислужництво Януковичу. Коли люди не знали, що таке вільна Україна, він уже писав. Досить великий вірш він присвятив Василю Стусу.
Олена Бадюк: На якому етапі зараз перемовини з Київською міською державною адміністрацією щодо присвоєння ім’я вашого сина одній із вулиць?
Катерина Веремій: Були певні засідання, на яких було 13 — 15 людей. Мова йшла про школу. 7 спілок підтримали перейменування школи. В школі проголосували за присвоєння ім’я В’ячеслава Веремія, оскільки він ще зі шкільних років писав про проблеми Києва, був редактором стінгазети, він їздив на олімпіади. Я ініціювала зробити на ґанку школи ремонт, я його зробила, попри те, що я зверталася навіть до Кличка з цією проблемою. Там небагато треба було коштів.
Олена Бадюк: Школі присвоять ім’я В’ячеслава Веремія?
Катерина Веремій: Ні, вони не проголосували. Мені не кажуть, в чому причина. Один проголосував проти, двоє — за. Проти проголосував Подобєд. Він запитав мене: «Чому ж він не звільнився з тих «Вестей»?». Я відповіла, що він там тільки кілька місяців пропрацював і був поранений, коли ж він міг звільнитися. У книзі є Ігор Демченко, який був з ним разом на Майдані. Він описує, що вони з ним були на Майдані і ходили в найгарячіші точки на Грушевського. Колись разом із В’ячеславом у «Газеті по-київськи» працював Михайло Кальницький, який зараз викладає в університеті Драгоманова. Він сказав комісії, що цей журналіст, В’ячеслав Веремій, коли почався Майдан, у 2004 році, був одним з найпатріотичніших журналістів у Києві на Майдані.
Олена Бадюк: Юрій Крисін отримав умовний термін. 1 березня відбудеться апеляційне засідання. Чи розраховуєте ви на справедливість у цьому питанні?
Катерина Веремій: В душі розраховую на справедливість. Невже судді, які побачать те відео, де над ним знущалися, як перебили йому ребра, як ті ребра повлазили в легені, як він стікав кров’ю, як розтрощили йому череп, кістки битами і залізними арматурами, носять в собі не серце, а камінь? Я думаю, що вони все-таки стануть на бік справедливості, а не на бік жорстокості. Цей кат має сісти на стільки років, скільки було моєму синові. Нехай вони його посадять на 33 роки, щоб кожен рік він думав, що зробив.
Куля вийшла через ліве плече. Медики обробляли рану, але інші кулі були в легенях
Олена Бадюк: Ви також зазначали, що В’ячеславові не одразу була надана медична допомога.
Катерина Веремій: Ні, його ще добили лікарі. Вони його не роздягли. Як можна взяти дитину в швидку допомогу, знявши з нього тільки один рукав, подивившись, що куля вийшла через ліве плече? Вони обробляли рану, а інші кулі були в легенях. Він же кричав, що не може дихати. Він лежав на каталці, стікаючи кров’ю. Була дружина і головний редактор газети «Вести». А він же кричав, просив допомоги.
Олена Бадюк: Імена цих лікарів встановлено?
Катерина Веремій: Так. Я навіть подала в суд, але не встигаю нічого, мені вистачає катів, які його били. У мене повно проблем. Я хочу, щоб мій син жив хоча б в історії з цієї школою, вулицею. Він вартий того. Колись люди, прочитавши книгу, дізнаються правду. Я пояснила цю ситуацію Кличку, пояснила, що Олексій Рєзніков, коли я намагалася сказати декілька слів, сказав забрати мене звідси, бо він викличе поліцію.
Одні закатували тіло мого сина, інші тепер катують пам’ять про нього.
Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.