Дмитро Білько, науковий співробітник Дружківського краєзнавчого музею, та активіст Євген Шаповалов розповідають про вшанування пам’яті Олекси Тихого.
Сергій Стуканов: Нещодавно було оновлено експозицію музею, яка має назву «Життя як опір неправді». Як оновилася концепція вашої виставки?
Дмитро Білько: Ми отримали музейне обладнання. Тепер ми можемо гідно представити загалу те, що у нас є. Я вважаю, що Олекса Тихий — це постать загальноукраїнського масштабу. Кілька хвилин тому на «UA:Перший» закінчився фільм, присвячений Олексі Тихому як учаснику Української Гельсінської спілки та дисидентського руху. Він був єдиним голосом, який лунав з Донбасу, тим, хто говорив голосом України. Тут не вистачало цих голосів.
Сергій Стуканов: Василь Стус перебрався до Києва, а Олекса Тихий прожив все життя на Донеччині. Це був його свідомий вибір?
Дмитро Білько: Так. Олекса Тихий — це людна тихого спротиву. Він обрав шлях мученика.
Ілона Довгань: Скільки людей у Дружківці знають, що у них є такий земляк?
Дмитро Білько: Мені здається, що дуже багато. Завдяки Товариству Олекси Тихого і «Олексиним читанням» з’явилося багато інформації. Долучилися відділи культури, освіти. Єдина проблема, що він дещо іконізується, глорифікується. Мені здається, що на цьому етапі мають долучитися науковці. Сьогодні відбулася симфонія влади та громади, але мені здається, що бракувало науковців.
Сергій Стуканов: Яка грань його особистості є найцікавішою? Давайте поговоримо про його конкретний внесок.
Дмитро Білько: Конференція називалася «Мислити з Олексою Тихим: гідність, виховання, ідентичність». Він задав напрямки. Ця людина може бути приводом для того, щоб говорити про серйозні речі. Його публіцистичні статті мають світоглядний контекст.
Сергій Стуканов: Відбулися 10-ті Олексині читання. Розкажіть про них докладніше.
Євген Шаповалов: 25 січня відбулися ювілейні Олексині читання. Діти пишуть роботи на певну тему, а на самих читаннях їх захищають. Ми почали це робити у 2007 році. Перші учасники наших читань уже викладають в школах і своїх учнів готують до наступних читань.
Сергій Стуканов: Ви впродовж років популяризуєте постать Олекси Тихого на Донеччині. Ви маєте ідею, щоб проспект, який сполучає Краматорськ та Дружківку одержав ім’я Олекси Тихого. На якій стадії реалізації ця ідея?
Євген Шаповалов: На Донбасі всі міста поруч. Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка та Костянтинівка ідуть один за одним. Зараз майже у всіх містах вулиці по трасі перейменовані на вулиці Олекси Тихого. У Слов’янську вулиця Ленінградська перейменована на вулицю Олекси Тихого. В Краматорську вулиця Орджонікідзе перейменована на вулицю Олекси Тихого, в Дружківці вулиця Московська теж перейменована на вулицю Олекси Тихого. Зараз на стадії перейменування перебуває вулиця в Костянтинівці.
Павло Іванович Жебрівський пообіцяв зробити всі потрібні документи, щоб це був проспект Олекси Тихого, який проходить через 4 міста.
Сергій Стуканов: Кілька років тому з вашої ініціативи було встановлено пам’ятний знак біля школи, в якій навчався Олекса Тихий. Знак розтрощили. Зараз його відновили?
Євген Шаповалов: Так, пам’ятний знак ми поставили у 2007 році, коли засновувалося товариство. У 2014 році його зруйнували «ополченці». Коли нас звільнили, освітяни нашого міста виступили з проханням до громадськості зібрати кошти на встановлення нового пам’ятника. Кошти зібрали швидко, десь за півроку чи навіть менше. Навіть наш начальник міліції дав тисячу гривень. Ніхто не очікував.
Ілона Довгань: Чи залишилися члени родини Олекси Тихого? З ними можна поспілкуватися?
Євген Шаповалов: У Києві живе його син — Володя. Він завжди допомагає всім, хто до нього звертається.
Сергій Стуканов: Що потрібно робити в Києві, щоб Олекса Тихий став відомий всім українцям?
Дмитро Білько: Треба поширювати інформацію про нього, книжки, фільми, проводити лекції. З’явилася ідея назвати Слов’янський державний педагогічний університет ім’ям Тихого та ввести слово «тихознавство» до наукового вжитку.