«Громадське радио»
Молодий колектив «Чесного театру» взявся за роботу над п’єсою Айн Ренд «Ніч 16 січня». Глядачі потрапляють не на виставу, а на судове засідання, на якому головну героїню Карен Андре судять за вбивство шведського мільйонера Бйорна Фолкнера.
Присяжних також обирають з числа глядачів, і в кінці судового засідання вони виносять свій вирок, який стане цілковитою несподіванкою як для акторів, так і для решти свідків судового процесу.
Прем’єра відбудеться 19 жовтня о 19:00 у Києво-Могилянському театральному центрі «Пасіка», вулиця Іллінська, 9.
Про п’єсу «Ніч 16 січня» розповідають режисерка Катерина Чепура та виконавиця однієї з головних ролей Ксенія Васильєва.
Михайло Кукін: Чесно кажучи, для мене велике відкриття, що Айн Ренд писала п’єси — як ви відшукали її драматургію?
Катерина Чепура: Мій чоловік Артур Переверзєв перекладав перший том «Атлант розправив плечі». Він і сказав мені про те, що є ще три п’єси, але вони не перекладені українською. Довго думаючи я просто прочитала російською мовою, мені сподобалось, і він мені переклав українською мовою «Ніч 16 січня» вже з англійської.
Михайло Кукін: Айн Ренд, взагалі, вважають не так письменницею як філософом?
Катерина Чепура: Її і філософом багато хто не вважає. Я би назвала її твори художньо-філософськими. Я, наприклад, «Атлантом» зачиталась. Коли прочитала перший том, летіла в книгарню за дві хвилин до закриття за другим.
Вона дуже прямолінійна, відверта, не намагається сподобатись читачу. Навіть у нашій п’єсі головний герой, довкола якого йде дискусія, дуже неоднозначна особистість. Він надурив купу інвесторів по всьому світу, забравши їхні гроші. Але його показують як екстраординарного, як людину, перед якою треба схилити коліна.
Ірина Ромалійська: Чому?
Катерина Чепура: Тому що він був такою людиною, яка не підкорялася тим стандартам, які існують в світі. Що він брав те, що хотів. Що він сам вирішував, що йому потрібно. Для нього не було канонів, його не хвилювала думка людей довкола, він не залежав від суспільства.
Михайло Кукін: Саме за це його героїня і вбиває?
Катерина Чепура: А ми не знаємо чи вона його вбиває. Це невідомо, це загадка, яку, власне, глядачі в кінці вистави і повинні розгадати.
Михайло Кукін: Тобто ні актори, ні глядачі не знають до чого прийде вистава?
Катерина Чепура: Ми не знаємо, так. Її визнають або винною, або не винною, кожного разу це буде несподіванка. У авторки саме така придумка.
Михайло Кукін: Вы играете прокурора — вам было тяжело создавать этот образ?
Ксенія Васильєва: У меня такая внешность, в большинстве детская, поэтому да, мне обычно дают играть таких девочек-звоночков. Но Катя сказала, что темперамент и внешность очень разные, и мы сейчас пытаемся как-то с этим бороться.
Ірина Ромалійська: А как это происходит — развивается спектакль на сцене и только в конце подключают тех самых присяжных-зрителей?
Ксенія Васильєва: Нет-нет, они участники спектакля, они все время с нами. Они смотрят, наблюдают, реагируют.
Михайло Кукін: То есть весь спектакль — это судебный процесс?
Ксенія Васильєва: Да.