Громадське радіо
Поговорили з Діаною Макаровою.
Дмитро Тузов: Кілька днів тому мав розмову з мешканцями прифронтових містечок, зокрема переселенцями, які мешкають у звільнених населених пунктах Донеччини. Вони говорять, що їм дуже важко жити, адже роботи немає. Проте, за їх словами, на непідконтрольній території ще гірше. Чого не вистачає, щоб ситуація поліпшилася?
Діана Макарова: Бачите, несвідомо йде розподіл на ту територію і на нашу, але та територія – також є нашою. І після окупації ми розпочали спротив тій ворожій навалі, що не має припинятися. А вся країна трохи заспокоїлася, вважаючи, що ті території фактично віддані. Я дуже боюся, що так вважає і наша влада. Але для нас головне відібрати ті території.
Дмитро Тузов: Військовим способом?
Діана Макарова: Так, військовим. Я проти мирного урегулювання цього питання, бо воно неможливе. Адже проти нас стоїть ворог, який мирним чином врегульовувати питання не хоче, йому це непотрібне, йому потрібна війна.
Дмитро Тузов: Чого не бачать зараз із великих українських міст стосовно того, що відбувається на сході? Наскільки дисонує картинка між тим, що бачите ви, і між тим, що чують і бачать люди з екранів телевізорів?
Діана Макарова: Так, відбувся дуже дивний парадокс. Ми як раз з бійцями днями про це говорили. Я пам’ятаю, як у 2014-му році ми спеціально вклалися в два смартфони для двох позицій, щоб ми могли отримувати хоч якісь новини і щоб ми могли теж передавати, щоб люди хоч щось знали про фронт. Тоді про фронт не знали нічого.
Зараз Фейсбук у кожного другого бійця. Зараз працює військове телебачення, наші журналісти, здавалося б – люди мусять знати про фронт все. Але, насправді, люди знають про фронт дуже мало, і тоді у 2014-му на отій скудній інформації люди знали більше. Відбулося згладжування, лакування картинки. Тобто зараз вигідно подавати війну такою лакованою. І ваші колеги журналісти, і мої колеги подають красиву війну. Згадаймо цей нещодавній приклад, коли ми раптово для всіх взяли Верхнє Торецьке. А я запитую – а куди ж я їздила у 2015-му році чи 2016-му році? Це село було передньою лінією фронту, а за Верхнім Торецьким були «нулі». Що відбулося? Дійсно, наші трохи просунулися, почали контролювати кілька вулиць, які вони ще непевно контролювали. Але приїхав журналіст, і йому здалося, що Верхнє Торецьке наше і він вкинув таку інформацію.
Дмитро Тузов: Можливо, й потрібні такі позитивні вкиди в інформаційний простір?
Діана Макарова: Давайте подумаємо, чи потрібна нам така інформація. Нам кажуть, що за два роки це одна з певних перемог. Неправда. Ми знаємо точно, що по фронту за ці два роки наша армія просунулася від одного до восьми кілометрів. А десь і ще далі.
Дебальцеве наше, і ми потихеньку рухаємося в цьому напрямку. «Сірі землі» в Попасній від Троїцького до Золотого наші і ми їх потихеньку здобуваємо
Дмитро Тузов: А якщо згадати Мінські домовленості, Дебальцево має бути під контролем України.
Діана Макарова: Так, Дебальцеве наше, і ми потихеньку рухаємося в цьому напрямку. «Сірі землі» в Попасній від Троїцького до Золотого наші і ми їх потихеньку здобуваємо. Там здобуто за ці роки від одного до чотирьох кілометрів.
Дмитро Тузов: Це можна назвати відновленням контролю?
Діана Макарова: Це можна назвати відновленням контролю, це можна назвати обережним повзучим наступом, аби вони не йшли нам теж назустріч, а такі місця на фронті є, де вони йдуть на зустріч теж.
І нас чекає дуже гаряча зима, судячи по тому, як вона почалася і по тому, які відбуваються бої на фронті. Армії місцями зблизилися настільки, що відстань інколи сягає й 300 м, і 500.
Нас чекає дуже гаряча зима. Армії місцями зблизилися настільки, що відстань інколи сягає й 300 м, і 500
Дмитро Тузов: Що наразі потрібно фронту?
Діана Макарова: Фронту наразі потрібні більш серйозні речі, ніж у 2014-му році. Якщо тоді потрібно було все, то зараз потрібні автомобілі, комп’ютери, безпілотники, камери. Але найбільше потрібно фронту, щоб про нього знали і не забували. Щоб не було такого, що всі кричать, що це село тепер наше. Мабуть, люди просто не слідкують за картою.
У волонтерів навіть є така домовленість – доба тиші. Пройшов наступ – доба тиші, раніше не кажи, загинув хтось – доба тиші, раніше не пиши
Дмитро Тузов: Тобто фронту потрібна інформаційна підтримка?
Діана Макарова: Інформаційна підтримка, яка підпитувала б людську цікавість. Тобто потрібно давати не легке «побєдобєсіє», а правду. Але давати її потрібно дуже обережно, адже ми знаємо, що відбувається, коли якийсь волонтер виривається на простори Фейсбуку і кричить: «В нас зараз йде військова операція, моліться за наших хлопців».
Дмитро Тузов: Хіба такі речі ще збереглися?
Діана Макарова: Ось днями Мисягін це зробив. Страшенно любить це робити «Повернися живим», Цаплієнко теж заявив: «Гладосове і Травневе наші, з 2014-го року це найбільша перемога». Куди ви поспішаєте? Для чого ви все це робите? Можливо, для того, що в кінці обов’язково приписується карта для збору грошей.
Дмитро Тузов: Які принципи коректної інформації, на вашу думку?
Діана Макарова: Мовчати, доки це вже не буде оголошено офіційно. У волонтерів навіть є така домовленість – доба тиші. Пройшов наступ – доба тиші, раніше не кажи, загинув хтось – доба тиші, раніше не пиши.