Ірина Ромалійська: Як ви зголосилися на цю посаду?
Тарас Малишевський: Я вже вісім років у «російському досьє». Все це почалося у 2010-му році, з часу, коли міністром МЗС був нинішній президент України Петро Порошенко. Я чотири роки працював у посольстві у Москві, останні чотири роки я працював у департаменті МЗС України по справах Росії. Тому для керівництва було логічно запропонувати мені очолити Генеральне консульство України в Ростові-на-Дону.
Ірина Ромалійська: В Росії мають місце постійні «напади» на консульську установу, там постійно стежать за українськими дипломатами. Ви готові до цього?
Тарас Малишевський: Готовий, тому що обізнаний. Працювати варто, інакше просто треба тоді зачинятися, а це не стиль МЗС. Тому ми маємо і Пітер, і Москву, І Єкатеринбург тощо. Всі до цього готові.
Ірина Ромалійська: Які особливості роботи саме в Ростові?
Тарас Малишевський: Звичайно, ти розумієш, що ти під моніторингом, що в тебе телефон дома як гаряча праска, він має ще якогось адресата, крім мене, тому ти фільтруєш свої повідомлення.
Ірина Ромалійська: Ви відчуваєте цей тиск? Ви бачите людей, які за вами стежать у Ростові?
Тарас Малишевський: Я думаю, ця робота виконується професійно, це відчувається більше в темний період доби. Але колеги цим не дуже переймаються вже, з цим треба жити і все.
Ірина Ромалійська: Чи відчуваєте ви фізичну небезпеку чи розцінюєте це все як тиск чи стеження задля того, щоб не випустити вас з зору?
Тарас Малишевський: Я маю імунітет, і вважаю, що він мене захищає.
Ірина Ромалійська: Що ви бачите своїм головним завданням у Ростові?
Тарас Малишевський: Це декілька напрямків, і найголовніший зараз – захист українських громадян, особливо політичних в’язнів, які знаходяться саме на території консульського округу і перебувають в місцях позбавлення волі. Йдеться про Краснодарський край, Ставропольський край, Ростов-на-Дону, куди звозять в кримчан. Останні, з ким я зустрічався, це кримський правозахисник Емір-Усеїн Куку і молодий хлопець Павло Гриб. Також я зустрічався з низкою хлопців, які «засуджені» за діяльність у «Правому секторі». Це пан Терновський, Коломієць і інші.
Ти розумієш, що ти під моніторингом, що в тебе телефон дома як гаряча праска, він має ще якогось адресата, крім мене, тому ти фільтруєш свої повідомлення
Ірина Ромалійська: Чим займаєтеся ще, окрім політичних в’язнів?
Тарас Малишевський: Це весь спектр послуг, які надаються консульською установою за кордоном. Наприклад, це паспортна робота, нотаріат, тобто будь-який аспект, який пов’язаний із комунікацією громадянина зі своєю державою.
Ірина Ромалійська: Чим, на вашу думку, відрізняється робота у Ростові, від роботи консула у Німеччині чи Канаді?
Тарас Малишевський: В Канаді десь чотири консули на всю країну, в Німеччині їх, мабуть, в п’ять-десять разыв більше. В Канаді, я пам’ятаю, великий шмат роботи був у візовій проблематиці, коли хасиди з’їжджалися за візами. А з відмінами віз до України вони вже не мають цієї потреби – приходити і звертатися, тому склад вже скорочений. Але на консулах тоді всі питання, немає такого, що один спеціалізується на політв’язнях, інший сидить на прийомі, третій видає якісь посвідчення, кожен консул займається всіма питаннями.
Ірина Ромалійська: Скільки консулів зараз в Ростові?
Тарас Малишевський: Зараз нас шість.
Ірина Ромалійська: Після того, як відбулося велике вислання українських консулів з Росії на відповідь України, яка долучилася до дипломатичних санкції, пов’язаних з отруєнням в Солсбері і вислала російських консулів, наших консулів замінили?
Тарас Малишевський: Я не думаю, що заміна відбулася повністю, я на той час ще не працював в установі, але це робоче питання: знайдемо достойну кандидатуру і вона заповнить ту чи іншу клітиночку.
Ірина Ромалійська: Окрім політичних в’язнів, у Ростові є багато людей з так званих «ЛНР» та «ДНР». Вони, як я розумію, звертаються саме до вас і намагаються вирішувати через вас свої питання відносин з Україною, так?
Тарас Малишевський: Ми ж їх приймаємо як громадян України за українськими документами.
Ірина Ромалійська: З якими питаннями вони звертаються?
Тарас Малишевський: Різні питання. Вони можуть втратити український паспорт, ми робимо відповідний запит і документуємо їх посвідченням особи на повернення в Україну. Дуже рідко буває, що приходять не зовсім освічені люди і дають паспорти невизнаних «республік», але такі людям пояснюється ситуація у відповідний спосіб.
Ірина Ромалійська: Що вони просять з паспортами «ЛНР» та «ДНР»?
Тарас Малишевський: Ті чи інші послуги. Проте це екзальтовані або недостатньо інформовані люди. Але ми зараз відстежуємо за статистичними даними інформацію, скільки людей перетнуло кордон між Україною і Росією, і ці цифри великі – 4-5 мільйонів українських громадян перебувають у РФ з тих чи інших причин. Це велике число, і в багатьох з них виникають питання до своєї держави через наші консульські установи.
Я відверто вражений силою і мужністю наших політв’язнів
Ірина Ромалійська: Як ви оцінюєте ініціативу, яка зараз йде від міністра Омеляна про припинення сполучення між Росією і Україною?
Тарас Малишевський: Це не моя компетенція, але я можу передати сигнали нерозуміння цих кроків з боку українців, які перебувають на території РФ у нашому консульському окрузі.
Ірина Ромалійська: Скільки зараз людей під вашою опікою, яких правозахисники називають політичними в’язнями?
Тарас Малишевський: Сьогодні виступала віце-спікер Ірина Геращенко і називала цифру – 70 політичних в’язнів. Вони знаходяться між нашими зонами відповідальності. Важко назвати достеменно чітке число політв’язнів, якими опікується саме наше консульство, тому що людей переміщують. Наприклад, адвокат Новіков повідомив мені десь тиждень тому, що Чернія (четвертий фігурант справи, по якій засуджено Олега Сенцова, Олександра Кольченка і Геннадія Афанасьєва) перевели в колонію біля Потайська, що поруч з Ростовом. Тому в нас вже розроблені запити на зустріч з ним.
Ірина Ромалійська: Хіба Черній не визнаний громадянином Росії? Тобто вас можуть не допустити, посилаючись на те, що він громадянин Росії.
Тарас Малишевський: Це складне питання, по Чернію в нас не було такої відповіді. Така відповідь прийшла по одній з бахчисарайських «груп» по звинуваченню в участі в організації Хізб ут-Тахрір. Але ми вивчаємо це питання, ми розглядаємо цих людей як громадян України і не знімаємо з них свого моніторингу. Ми завжди присутні на судах, які проходять в Ростові. Зараз як раз відбувається низка засідань по «ялтинській групі».
Ірина Ромалійська: Тут потрібно розуміти, наскільки важлива робота консулів у таких випадках, бо часто це єдині люди, які можуть побачити наших громадян, яких судить РФ, адже інколи навіть родичі не мають змоги з ним зустрітися, а от консули – це ті люди, які можуть зустрічатися з ними у місцях позбавлення волі або на суді, і розуміти, в якому стані людини і яка допомога потрібна.
Тарас Малишевський: На суді це більше мова жестів, тому що наші громадяни спілкуються з адвокатами. Але коли ти приходиш на зустріч, і в твоїй особі той же Емір Куку бачить представника держави… той же Андрій Коломієць, якому дали 10 років, говорить, що контактів мало, але прийшов лист від президента України і мене тут всі називають «порошенковец»… Тобто уявляєте, як там це кодло ставиться до людини-українця, патріота, засудженого… Емір Куку просив також передати слова подяки і лідерам держави – це і прем’єр-міністру Гройсману, і президенту України – за те, що не полишають їх поза увагою і в такий спосіб. Тобто це листівки, в яких передаються сигнали їх підтримки, а моя присутність на зустрічах із ними дає можливість хоч якимось чином передати інформацію про те, що відбувається в світі і в Україні. Також вони намагаються передати свою інформацію чи роздуми, і в мене були цікаві предметні розмови і з Павлом Грибом, і з Куку.
Ці люди зі сталі, коли ти від них виходиш, ти почуваєш себе морально сильним і загартованим, хоча наша місія навпаки – ми маємо їх підтримувати.
Ірина Ромалійська: Розкажіть про ці розмови.
Тарас Малишевський: Я відверто вражений силою і мужністю цих людей. Україна може надавати матеріальну допомогу адвокатам, але коли ти питаєш, чим ще ми можемо послугувати, то, наприклад, Емір-Усеїн Куку каже, що мої батьки і діди пережили депортацію, і те, що відбувається зараз, ми теж переживемо, не турбуйтеся про нас, і підтримайте наші сім’ї, допоможіть в домогосподарстві, щоб діти мали належну освіту. Тобто ці люди зі сталі, коли ти від них виходиш, ти почуваєш себе морально сильним і загартованим, хоча наша місія навпаки – ми маємо їх підтримувати.
Ірина Ромалійська: А що Павло Гриб?
Тарас Малишевський: Це вже інше покоління. Я думаю, Павлові не вистачає комунікації зі світом. Групи у справах екстремізму і тероризму мають якесь спілкування, проходять по одних справах, а Павло один. І інформаційна ізоляція для нього – це один з самих складних викликів. Тому він просив і я закликаю: люди, пишіть Павлу. Досить проста адреса: П.Грибу, Э.-У.Куку: 344082, РОССИЯ, РОСТОВСКАЯ ОБЛ, Г.РОСТОВ-НА-ДОНУ, БОЛЬШАЯ САДОВАЯ УЛ, 31
Листи можна писати лише російською мовою, тому що цензура українську мову не пропускає.
Ірина Ромалійська: На вашому окрузі є ще один дуже цікавий персонаж – колишній президент України, який втік з України, Віктор Янукович. В ідеалі він має до вас звертатися, наприклад, якщо втратить паспорт чи за іншими питаннями.
Тарас Малишевський: Цей громадянин України не звертався до нас. Але він може звернутися в будь-яку консульську установу на території РФ.
Ірина Ромалійська: Що будете робити, якщо прийде?
Тарас Малишевський: Не знаю щодо прийому, але якби побачив його в місті, то я б міг його запитати, як ми «дали в штангу» з ним разом, коли підписували «Харківські угоди». На той час я вів російські питання в МЗС, і це була робота державних службовців, які забезпечували підписання цих угод.
Ірина Ромалійська: Шкодуєте зараз, що брали в цьому участь?
Тарас Малишевський: Я готовий спокутувати гріхи.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.