Постправда і постмораль: нові виклики для сучасної демократії

Ірина Славінська: Постмораль і постправда — це зараз дуже трендові слова, які почали в українському просторі вживати з кінця 2016-року, коли з’явилися новини про включення до англомовних словників слова «постправда». І постмораль звучить як щось дуже дотичне до постправди.

Віктор Андрусів: Слово «постправда» дійсно включили до словника, а значить, воно має визначення і пояснює якесь явище у нашій реальності. Тобто це тепер не просто сленг, а позначення реальності.

Я виходив із того, що правда завжди є похідною від моралі, і є одним з елементів моралі. І, оскільки внесли в словник слово «постправда», то давно існує постмораль.

І в своїй статті я описав поняття «постмораль» як боротьбу, яка є моральною. Сам факт того, що людина за щось бореться, в наш час вважається моральним. А якщо людина в своєму житті ні за що не бореться, то це виглядає не зовсім моральним. Така людина здається байдужою з відсутністю якихось цінностей.

Я вважаю, що спочатку сформувалася постмораль, а тоді наслідком стала постправда.

Ірина Славінська: Але це бінарний світ, де є біле-чорне, мораль-не мораль. Наскільки це добре працює в ХХІ столітті?

Віктор Андрусів: Ні, постмораль — не є бінарною, вона є множинною. Мораль побудована на множині меншостей. В епоху релігійних держава церква визначала, що є правильним, що — ні. Пізніше, наприклад, в радянський час мала місце суспільна мораль — дармоїдство було не морально. Сьогодні постмораль не має цієї більшості. Зиґмунт Бауман говорив, що така мораль не є спонтанною. Тобто зібралися кілька людей, починають раптом працювати, і визначають, що для них є моральним, не спираючись на те, що є моральним для 42-х мільйонів.

Тобто ми маємо розуміти, що постмораль руйнує більшість. Тепер більшості як такої не може існувати. Яка зараз є проблема? Зараз держава намагається встановлювати якісь моральні норми, а постмораль говорить про те, що всі ці моралі — церковна, жінки, які боряться за свої права, рух ЛГБТ, можуть бути моральними. Тобто боріться, тому що ви боретеся за свої цінності, і це морально. І не існує більше цих критеріїв — хто правий, а хто добрий і що правильно.

Але я переніс це поняття трохи глибше. Адже ми живемо в країнах, де інститути побудовані на більшості. Демократія передбачає потребу в більшості.

Лариса Денисенко: Демократія — це правила, які встановлює більшість, тому що приводить до представницької влади більше людей. Але демократія полягає в тому, щоб враховувати інтереси меншості.

Віктор Андрусів: Правильно, але тепер відбувається дуже велика зміна. Раніше була більшість, а меншість мала представництво. Але вона мусить мати більшість, тому що без більшості демократія не може працювати. Тепер, коли більшість зруйнована, існують тільки меншості. І ці меншості починають воювати за владу, але влада більше на більшість не спирається.

Тому ми попадаємо в складну ситуацію, яка характеризує наш час, що влада в розвинутому світі одразу втрачає довіру, і з нею теж починають боротися. Ми це спостерігаємо з Трампом, в Британії, це буде і в інших країнах.

Але з іншого боку, зараз жоден політик не може сформувати більшість, а система цього вимагає.

Ірина Славінська: До чого тут Бауман, якщо ми говоримо про постмораль і про постправду?

Віктор Андрусів: Бауман був філософом, а філософи найкраще відчувають цю трансформацію епохи. Бауман показав тренд в напрямку цього індивідуалізованого суспільства, він показує, що майбутнє — це є дроблення оцих великих більшостей, і найбільший виклик — це організування нових спільнот, де немає супер об’єднуючих істин та великих ідеологій. Тобто він казав, що це буде кризою та катастрофою чинних інститутів, тому що вони потребують більшості, але не можуть з нею працювати.

І тут дуже важлива його теза, що політика втрачає могутність. Політичні інститути у вигляді президента та парламенту залишаються, але могутності вони вже не мають. Вона переходить, наприклад, до якихось корпорацій чи суспільних рухів.

І ми починаємо жити у такій невизначеній реальності, коли нових інститутів в нас немає, а ці вже неспроможні працювати, в тому числі через те, що з’являються такі нові форми як постправда, які визначають вибори і політику, в тому числі, і виживання нашої країни.

Лариса Денисенко: Я думаю, що Євромайдан був поєднанням меншостей, адже там були великі групи людей, різні інтереси.

Віктор Андрусів: Я про це і кажу. Єдине, чим об’єднує людей постмораль — це боротьба. Коли люди боряться, вони об’єднуються. Але коли вони намагаються разом щось робити, в них не виходить. Тому що боротьба заряджає емоціями, співпереживанням, таким чином об’єднуючи людей.