Громадське радіо
Говоримо з адвокатом Ігорем Голованем.
Лариса Денисенко: Чи існує в так званих «ДНР» і «ЛНР» правовий простір, питання юридичного обслуговування людей або правової допомоги в принципі?
Ігор Головань: Ми всі розуміємо, що державний кордон України нікуди не подівся, весь світ визнає його таким, яким він був. Відповідно, це території України, на них має діяти українське право. І ми виходимо саме з цих постулатів.
Але всі визнають, визнає наш уряд, що певні території не контролюються державними органами України, тому ми їх називаємо так званими неконтрольованими територіями, ми розуміємо, що там є певні угруповання, які прикидаються квазі-державами. Утворюють собі такі «уряди» і «міністерства».
З одного боку, всі люди, які там проживають, громадяни України, і в тому числі, адвокати, діють як адвокати. З іншого боку, там є певні структури, які називають себе, наприклад, «міністерством юстиції «ДНР» чи «ЛНР», «адвокатурою», «кваліфікаційно-дисциплінарними комісіями», «адвокатськими колегіями «ЛНР» чи «ДНР». Тут слід визнати, що, на жаль, певна кількість українських адвокатів прийняли на себе, на мою думку, ганебне звання адвоката «ЛНР» чи «ДНР». І це факт, від якого ми не повинні ховатися і не повинні закривати на це очі.
Лариса Денисенко: Якщо дивитися на це з точки зору адвокатської етики, нещодавно ухвалені нові правила, але вони функціонували й до того, є Європейська хартія етики адвоката. Як може кваліфікуватися така поведінка, на ваш особистий погляд?
Щось ми не можемо зупинити, не маючи сил і можливостей. Але висловлювати свою позицію ми повинні
Ігор Головань: Може багато як кваліфікуватися, з моєї позиції, і відповідно до певних статей Кримінального кодексу України. Але тут слід розуміти таку дивну річ. Ми маємо в червні затверджену нову редакцію правил адвокатської етики, де, я думаю, з точки зору нашого адвокатського самоврядування, внесено важливі зміни. Вони стосуються того, як адвокат має поводити себе в соціальних мережах, як він має бути акуратним в своїх висловлюваннях в публіцистичній, громадській діяльності, як має уникати розголосу відомостей, що ганьблять не тільки якогось конкретного адвоката, а й адвокатуру взагалі. Ця проблема соціальних мереж, громадської діяльності адвокатів, виступів адвокатів у ЗМІ вважається адвокатським самоврядуванням серйозною проблемою, яка регулюється і обмежується правилами адвокатської етики.
У той же час, стосовно дій адвокатів, які вступають в певні угруповання з назвою «адвокатура «ДНР», з усього видно, що це взагалі не є якоюсь проблемою, варто уваги. Можливо, якась позиція висловлювалась нашим самоврядуванням, але з огляду на те, що відповідно до правил адвокатської етики, їх офіційне тлумачення має здійснювати з’їзд адвокатів, а також Рада адвокатів України. Було б цікаво, щоб Рада адвокатів України дала тлумачення, наскільки входження в «міністерства «ДНР», участь в структурах, які називають себе «адвокатурою «ДНР» відповідає нормам адвокатської етики. Адже адвокат повинен поважати Конституцію України закони України, право України, повинен утверджувати повагу до адвокатської професії. У мене особисто великий сумнів стосовно того, що зайняття адвокатом посади «міністра юстиції «ДНР» позитивно впливає на повагу до української адвокатури.
Там, звичайно, є певні структури, назвемо їх квазі-державні, є так звані реєстри, в яких є і наші колеги, є певні колеги, які відкрито виступають в Інтернеті, є відео. Все це відкрито, зрозуміло, мало хто ховається. Тут слід чітко наголосити: не можна українському суспільству, українській державі в цих проблемах займати «страусячу» позицію, оскільки там відтворюється повзуча легалізація, як би я й не хотів це казати. У свій час радянську Росію, Радянський Союз ніхто не визнавав, а потім до 30-х визнали навіть США.
Там є так звані «суди», є так звані «поліції», відбуваються так звані судові процеси. Вся ця «комедія» — зовсім не комедія, а має трагічний присмак. Я розумію, що ми щось не можемо зупинити, не маючи сил і можливостей. Але висловлювати свою позицію ми повинні. І це стосується не тільки адвокатури.
Лариса Денисенко: Дехто абсолютно щиро говорить про те, що: «розумієш, там залишаються люди, які потребують правової допомоги, там ведуться кримінальні процеси». Чи чесно буде залишити цих людей без юридичної допомоги?
Ігор Головань: Для того, щоб була правова допомога, має бути право, правове поле. Ці люди лицемірно підводять нас до чого: давайте визнаємо, що там є правове поле — що там є «ДНР», у яких є правове поле, визнаємо, що адвокат у цьому правовому полі може комусь допомогти. І це і є повзуча легалізація. І вона дуже небезпечна. Ми ж, ніби, людям допомагаємо — але в той же час намагаються нас спокусити.
Лариса Денисенко: Ви згадали про ролики стосовно з’їздів, які там відбуваються, люди не ховають своїх прізвищ і обличь, наскільки це може слугувати сигналом для адвокатського самоврядування реагувати такі речі?
Ігор Головань: Ми можемо зараз сказати, що це не таємниця, реакції нема. Нема пояснень причин — відкритих пояснень причин відчутності реакції. Ми повинні якось брати на себе відповідальність, натомість, маємо етичні норми, які спонукають просто мовчати або співати дифірамби.
Повну версію розмови з адвокатом слухайте в доданому звуковому файлі.