«Простір прихованого»: вийшла книга спогадів бійців з військового шпиталю

Гості ефіру — письменниця Римма Товкайло та її дочка, музикант гурту TaRuta Ярина Товкайло.

Тетяна Курманова: Як народилася ця книжка?

Римма Товкайло: Задум виник несподівано, уже в процесі роботи. Приблизно рік тому я потрапила у Циблівський військовий шпиталь з волонтерами, побачила хлопців, які проходять там курс реабілітації, познайомилася з ними. Мені було так цікаво з ними розмовляти, тому що одне діло чути по телебаченню, читати в газеті, інша справа розмовляти з героями.

В якийсь момент я запитала, чи можна записати. Вони поцікавилися, для чого це мені, хто я така. Те, що проста жінка приїхала до шпиталю, що їй цікаво, спрацювало на позитив.

Книжка задумана невеличкою, я не хотіла збирати побільше спогадів, я хотіла зробити з них щось цілісне, щоб вони передавали концептуальну картину світу. Тут є розповіді бійців, які я подаю як пряму мову без будь-якого редагування. Іноді я продовжую спогади своїми авторськими роздумами.

Тетяна Курманова: Ярино, чи було важко мамі робити цю книгу?

Ярина Товкайло: Я часто була на передовій. Ми з гуртом TaRuta їздили і в окопи, і поблизу Донецького аеропорту. Як тільки скінчився Майдан, на Великдень, ми сіли в автобус, і був наш перший виїзний концерт для військових. В шпиталях ми виступали достатньо багато, але не настільки часто. Мама постійно надсилала мені свої напрацювання і питала, чи можна питати це, а це їх не травмує, чи можна цю інформацію розголошувати. Після того, як вона це написала, дуже багато військових кажуть, що прочитали книжку на одному диханні, всі її повинні читати.

Тетяна Курманова: Як бійці, які фігурують у книжці, сприймали її?

Римма Товкайло: Їм дуже сподобалася книжка. Я дуже хвилювалася, як вони її сприймуть. Коли вона була тільки в чернетках, пропонувала їм прочитати, але якось не вийшло. Хтось був на передовій, у когось були справи. Її побачили вже надруковану, але враження дуже хороші.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.