«Громадське радіо»
Коментує Валентина Теличенко — голова громадської ради при ГПУ з питань реформи.
Лариса Денисенко: Що це за гроші, за рахунок чого повернуті?
Валентина Теличенко: Ця інформація була розміщена раніше на сайті ГПУ, на Фейсбук-сторінці генерального прокурора Юрія Луценка. Більше того, там є і цифри про повернуті у володіння держави або місцевих громад гектарів землі.
Це результат роботи працівників системи прокуратури в 2016 році. Юрій Луценко намагається давати максимальну кількість інформації до публічного доступу. Далеко не завжди громадськість з цікавістю реагує, що це було і добре, що це зроблено.
Лариса Денисенко: Як відбувається процедура повернення землі?
Валентина Теличенко: Скажімо, в прокуратурі з’явилася інформація про те, що землі заповідника рішенням якоїсь місцевої ради незаконно було визнано не землями заповідника. Таким чином вони стали землями, які можна подати на приватизацію, в оренду на господарювання, часто з подальшою приватизацією, продати з аукціону, інколи за заниженою ціною.
Чи можна тут порушувати кримінальне провадження? Можна, але перспективи не буде. По-перше, орган приймав рішення колегіально, по-друге, це давноминулі часи. Нереально довести, що конкретно Черновецький чи призначений ним керівник землевідділу мав за це незаконне збагачення.
Оскільки прокуратура далі має функцію захисту інтересів держави чи громади у суді, вона може звернутися з позовом про скасування того рішення місцевої ради — таким чином повернути землі назад до володіння цієї місцевої ради.
Наприклад, острів Жуків. Це було майже 5000 га заповідника. З них Черновецький руками Київської міської ради зробив заповідником лише незначну частину у приблизно 700 га, а решту було роздано під господарювання. Можемо здогадуватися, що роздано під використання було не просто так.
Ми можемо сьогодні оцінювати, яку шкоду було завдано довкіллю та нам усім. Але повернути цю землю можна було єдиним способом: звернувшись до суду. І, насамперед, це повинні робити працівники прокуратури.
Сьогодні вже можна похвалитися, що до суду звернулися, відсудили і реально повернули це у власність киян.
До київської громади повернувся не тільки Жуків острів, а і багато менших шматків, які були незаконно комусь передані.
Якщо говоримо про кошти, прекрасний приклад — справа Злочевського. Зловживання службовим становищем призвели до того, що державі завдано величезних збитків. Але Злочевського в Україні зараз нема. Перспектива кримінального переслідування його особисто, я б сказала, дуже непроста.
Ірина Славінська: Нагадайте, що це за справа?
Валентина Теличенко: Через фірми, які займалися енергопостачанням, недоплачені кошти в державний бюджет. Сьогодні фірма, з якою асоціюється Злочевський, фактично вже повернула в державний бюджет чималі кошти.
Лариса Денисенко: У чому складність відкриття провадження, переслідування, слідства щодо таких одіозних персон?
Валентина Теличенко: Ми знаємо, що багато потенційних фігурантів кримінальних справ втекли за межі України. Їхня недоступність для органів прокуратури та будь-яких слідчих органів в Україні створює першу велику перешкоду.
Ці особи займалися незаконними діями, маючи в розпорядженні кваліфікованих юристів, продумані схеми, як конкретне рішення проходило через колегіальний органі і так далі. Сьогодні довести, що насправді мала місце змова, злочинна група і тому подібне дуже складно.
Що ми маємо серед доказів? Підписані документи, рішення, частина з яких — колегіальні. Теоретично ми можемо мати покази свідків, але ж хто буде свідчити проти себе?
Продуктивними свідками переважно є ті, чиї інтереси пошкодили. Той, хто через певні дії здобув незаконне збагачення, хорошим свідком не буде — ніхто не хоче бути причетним до кримінального злочину.
Дуже часто є всі підстави підозрювати у вчиненні злочину конкретну особу, але об’єктивно розумієш, що довести в суді те, що вона вчинила злочин, не вдасться.
Ще одна складність притягнення до кримінальної відповідальності колишніх високопосадовців — це те, що вони вже володіють величезними коштами на оплату правової допомоги для себе. А система прокуратури цим ще не володіє.
Ірина Славінська: Якщо повернутися до суми 9 мільярдів гривень, звідки ще вони прийшли?
Валентина Теличенко: Вже винесені обвинувальні висновки в десятках справ про зловживання службовим становищем, в результаті яких державі були завдані збитки. Як тільки збитки були відшкодовані, тоді ж вони і поповнили цю цифру.
Лариса Денисенко: На якому рівні відбувалися зловживання?
Валентина Теличенко: На різних. Але йдеться тільки про працівників державної служби — посадові особи, наділені владними повноваженнями. Середня ланка потрапляє частіше. Керівництво — менша кількість працівників, ніж середня ланка. Але якщо середня ланка боятиметься брати хабарі, це вже буде величезний здобуток для України.
Якщо говорити про найвищих посадовців, можу сказати, що в грудні пішла до суду справа щодо колишнього міністра оборони Михайла Єжеля. Завдані збитки — приблизно 47 мільйонів гривень. Це чи не перша справа, яка претендує на повноцінний заочний розгляд. Це буде випробування для всієї системи в Україні. Тут вже і фігуранта дрібним не назвеш, і збитки величезні, і сфера надзвичайно важлива. І випробування нашої правової бази на предмет відповідності нормам європейського права дуже важливе.