Путін не почувається загнаним в глухий кут. І це погано, — дипломат

За яким тезами Володимира Путіна можна прогнозувати розвиток українсько-російського конфлікту, побудуємо припущення разом з дипломатом Вадимом Трюханом.

Михайло Кукін: Давайте почнемо з того, чи можуть бути розстріли українських полонених провокаціями, погодженими з Кремлем?

Вадим Трюхан: Вчора на російських телеканалах показували нібито тіло українського бійця, а коментарі були такі, що десятки людей загинули в результаті наступу українських «карателів» на «ополченців». І українці кинули свого військового на полі бою, хоча його можна було врятувати. Це робиться, щоб вкинути чергову хвилю нагнітання в російське суспільство, показати жахи війни, що саме Україна порушує Мінські домовленості, що вона неналежним чином поводиться з власними військовими, і показати велич «ополченців».

Тому неможливо встановити факт, чи були розстріли, чи ні, але можливо констатувати, що дана команда на ескалацію конфлікту.

Михайло Кукін: Але сьогодні Володимир Путін на своїй прес-конференції говорив, що виступає за якнайшвидше налагодження стосунків між Росією і Україною.

Вадим Трюхан: Володимир Путін говорить одне, а робить інше. Те, що він сьогодні говорив, мене розчарувало. Тому що він, по-перше, не сказав нічого нового, по-друге, він вживав ті самі штами — журналісти нехай займаються журналістикою, а режисери, які готують терористичні акти, мають бути притягнуті до відповідальності.

Він не зробив жодного кроку назад і знову в усьому звинувачує Петра Порошенка та Україну. Я не відчув в його риториці, що він зрозумів, що ситуація в глухому куті. Навпаки, в мене склалося враження, що він працював на два фронти — на внутрішній фронт, мовляв, як я сказав, так і буде, і на зовнішній фронт, на американський, і показував їм, що ставки підвищуються.

В мене є підозра, що бої на Світлодарській дузі певною мірою сплановані для того, щоб показати адміністрації Трампа, що ми нікуди не діваємось, давайте домовлятися серйозно, інакше в Україні загостриться війна.

Неможливо встановити факт, чи були розстріли, чи ні, але можливо констатувати, що дана команда на ескалацію конфлікту

Анастасія Багаліка: В 2014 році ми всі сподівалися, що через 2-3 роки в Росії закінчиться ресурс, щоб продовжувати війну. Чи можна сказати, що в Росії є усвідомлення, що в них недостатньо ресурсів?

Вадим Трюхан: І я, і українське суспільство в 2014 році дуже сильно помилялись, думаючи, що санкції та низькі ціни на нафту подіють і Росія розвалиться. Але ми не враховували історичних реалій. Росія пережила Першу світову війну, Другу світову війну, 40 років холодної війни, це держава, в якої є величезні ресурси. Тому сподіватися, що щось відбудеться само собою, не варто.

Михайло Кукін: І в такій авторитарній країні швидше ресурсів не вистачить на власних людей, які це ще й підтримають.

Вадим Трюхан: Так, і тому нам потрібно планувати в довгостроковій перспективі, яким чином нам потрібно відновлювати територіальну цілісність України. Напрацювати безстрокову стратегію розвитку України з визначеними короткостроковими цілями: проведення реформ, створення привабливого іміджу України для наших громадян, які проживають на окупованих територіях, та для наших іноземних партнерів.

Анастасія Багаліка: Я пропоную прослухати фрагмент з конференції Володимира Путіна, який стосується звільнення заручників, зокрема про звільнення Олега Сенцова та Романа Сущенка.

Михайло Кукін: В словах Володимира Путіна проглядається натяк на загострення, що він не хоче домовлятися, вам так не здається?

Вадим Трюхан: Я з вами згоден, нічого нового в риториці немає, вона більш жорстка, і направлена на три аудиторії: на внутрішню політику, на українців і на Трампа.

В мене є підозра, що бої на Світлодарській дузі певною мірою сплановані для того, щоб показати адміністрації Трампа, що ми нікуди не діваємось, давайте домовлятися серйозно, інакше в Україні загостриться війна

Михайло Кукін: І яка з цих аудиторій головніша?

Вадим Трюхан: Безумовно, Трамп. На самому останньому місці для нього російське суспільство.

Але є ще одна важлива річ: коли йшла мова про ядерну зброю, спостерігалися взагалі небезпечні пасажі. Він прямо звинуватив США в тому, що вони в 2001-му році вийшли з договору про обмеження ядерною зброї, і що тепер немає ніяких обмежень, що американці будують свою протиповітряну оборону, а Росія будує сучасне ядерне озброєння, яке буде цю ПРО долати. Тобто він дав натяк на те, що гонка озброєнь набуде нових технологічних форм, і вона буде неконтрольована.

Тому, обдумуючи те, що він говорив, в мене виникає тривога про долю миру як в Україні, так і в Європі, і світі. Тому що, у разі, якщо буде реалізовано той сценарій, який було озвучено сьогодні вранці, коли пан Сурков зазначив на нараді з керівництвом «ДНР» і «ЛНР», що готується включення «Д/ЛНР» в Російську Федерацію, що тоді? Тоді впадуть ті розові окуляри, які ще досі є у деяких лідерів на Заході.

Тоді потрібно забути про зняття санкцій, про «Мінськ», і складеться ситуація, яка нагадує про часи напередодні Другої світової війни. Чи піде на це Путін, я не знаю, але диму без вогню не буває.

Деякі російські експерти вже говорять про застосування авіації на території України, бо в них зараз запаморочення від успіхів, вони думають, що вони перемогли, а американці — програли.

Обдумуючи те, що говорив Путін, в мене виникає тривога про долю мира як в Україні, так і в Європі, і світі

Михайло Кукін: Разом з тим, говорячи про Керченський міст, Путін примирливо говорив, що цей міст буде корисним і Україні, коли в нас налагодяться відносини. Це взагалі можна було сприймати, як натяк на те, що колись Росія поверне Крим. Чи ні?

Вадим Трюхан: Я думаю, що ні. Насправді, якщо аналізувати всю конференцію, міжнародним справам і Україні було приділено незначну увагу, буквально, може 5-7%. В основному він говорив про внутрішні проблеми.

Але, повертаючись до вашого питання, скажу, що Путін намагався грати на почуттях, посилаючи жорсткі меседжі, водночас виступаючи в ролі такого собі господаря не тільки Росії, а й господаря світу.

Ще хочу додати, що із нового Путіним було сказано те, що долю Сирії будуть вирішувати Росія, Туреччина і Іран. І президент Назарбаєв дає майданчик для переговорів. Тобто по суті вже пішло не перетягування канату, а творення нового блоку союзників, і до цього блоку Путін буде намагатися залучити Китай, Індію, і можливо, ще якісь країни. Тому ситуація перестає бути однозначною.