«Громадське радіо»
Тетяна Трощинська: Ваша диссертация касалась политической преступности. Давайте начнем с этого.
Анна Маляр: Політичний злочин принципово відрізняється мотивом — захопити, утримати, повалити чи зловживати владою. І всі ці чотири елементи здійснюються у неправовий спосіб, бо законодавство передбачає і правові способи.
Тетяна Трощинська: Пересічним людям не зовсім зрозумілі процеси в прокуратурі — там обирають свою Раду прокурорів та дисциплінарно-кваліфікаційну комісію. Хто ці люди і що вони робитимуть?
Анна Маляр: Це прокурорське самоврядування, це нормальний інструмент внутрішнього управління, що вписується в будь-який правоохоронний орган. Але проблема — людський фактор, і я хвилююсь, що це все завершиться нічим. Бо ми не оновили кадровий склад, цим займатимуться «стовпи» прокурорської системи, що пам’ятають СРСР і працювали в ті часи. Ми переоцінюємо роль і значення прокуратури в суспільстві, а це лише державне обвинувачення в суді.
Андрій Куликов: Что значит «переоценивать»? Изменять оценку или давать слишком высокую оценку?
Анна Маляр: Ми надто високо оцінюємо, і це радянський атавізм. Я вважаю, що потрібно займатись просвітництвом, ще п’ять-шість років, і наше суспільство виставлятиме інші вимоги до прокуратури, люди вже по-іншому сприймає прокуратуру. Але сьогодні не слід очікувати кардинальних змін.
Тетяна Трощинська: Можно ли говорить о борьбе прокурорской системы не с президентом, а с обществом и правилами, которые оно пытается предложить?
Анна Маляр: Це природній процес, будь-яка система чинить опір змінам. У них насиджені місця, схеми, ми, по суті, Революцією перебили людям заробіток. Прокуратура — це держава в державі, вони боряться не з президентом, а за власний вплив у суспільстві, за своє місце під сонцем.
Прокурору дають великі кошти за дві речі: «посадити» невинуватого або не «садити» винуватого. От цю монополію вони і хочуть за собою зберегти.
Андрій Куликов: В мире уже существуют частные элементы в этой системе. Возможна ли приватизация прокуратуры?
Анна Маляр: Є дуже цікава праця норвезького кримінолога Нільса Крісті щодо пенітенціарної системи як бізнесу. Він розповідає плюси і мінуси, а вони дуже серйозні, там є місце для корупції. В принципі, ця ідея правильна, ці нелюдські умови, в яких утримуються люди, — це ганьба. Не забувайте, умови їх утримання збільшують рівень злочинності. І ми з вами зацікавлені, щоб вони утримувались нормально.
Зараз в Верховній Раді поставлений на розгляд законопроект про приватну детективну діяльність, але його блокують правоохоронні органи, бо це конкуренція. Але думаю, що розвиток приватного сектору в правоохоронній сфері вже ніхто не зупинить.
Андрій Куликов: Советский прокурор Вышинский сказал: «Признание — царица доказательств». В советские времена выбивали признания любой ценой. Какой лозунг определяет деятельность украинской прокуратуры?
Анна Маляр: Спадає на думку лише одна фраза: «Була б людина — статтю знайдемо». Принципом Вишинського користувались аж до 2012 року, тоді новий КПК звів до нуля цей основний доказ — визнання себе винним. Але по інерції правоохоронці по сьогоднішній день тортурами вибивають зізнання.
Андрій Куликов: Сейчас собирают доказательства и сведения об обращении с военнопленными и заложниками во время боевых действий на Донбассе. Насколько украинская прокуратура и правоохранительная система готова к тому, чтобы не защищать только своих или не обвинять только чужих?
Анна Маляр: Мені теж відомі факти порушення з обох боків. На території бойових дій завжди царить беззаконня, закони диких джунглів, а юридична кваліфікація відбувається пост-фактум, коли події завершаться. Ми можемо багато дискутувати, що там відбувається, але юридична оцінка буде після фактичної крапки в подіях. Зараз потрібно збирати докази, але юридичну оцінку дають переможці.
Тетяна Трощинська: Чим відрізняється очільник МВС від генпрокурора? Бо щодо першого допускається відсутність юридичної освіти, а говорячи про генпрокурора без відповідної освіти, експертне коло проти.
Анна Маляр: Всі юристи проти того, щоб нефахівець очолював ГПУ. Бо крім адміністративних завдань, у генпрокурора є процесуальні функції, людина без досвіду в кримінальному праві тут не розбереться.
Андрій Куликов: Почему юристы употребляют «лицо» или «особа» вместо «человек» или «людина»?
Анна Маляр: Для юриста є своя Біблія — кодекси та закони, він зобов’язаний вживати лексику, яка вживається в законі. Навіть якщо там помилка, юристи її повторюємо. Але, звичайно, вносимо зміни і правки в законопроекти.
Тетяна Трощинська: Що робити, коли ми розуміємо, що закон лежить на межі моралі?
Анна Маляр: Я б не співставляла закон і мораль, право і мораль, це різні речі. На юридичному факультеті вчать, що закон — остання еволюційна сходинка розвитку суспільства у своєму падінні, він не може бути абсолютно моральним.
Андрій Куликов: Что посоветуете почитать?
Анна Маляр: Я б порадила почитати Кримінальний кодекс, хоча це може бути цинічно. Але це рамки нашого буття, вийшовши за які, можна зіпсувати собі життя. Також раджу норвезького кримінолога Нільса Крісті, який подивився по інший бік психології злочинця і пояснює, що побороти злочинність можна примиренням тих, що вчиняють злочин, і потенційних жертв. Його позиція призвела до того, що на Півночі Європи найнижчий рівень злочинності в світі.