Релігія не має бути недоторканною, — релігієзнавець

За словами Костаке Мілкова, церква не може бути голосом народу, вона може лише намагатися бути інструментом голосу Божого

Ведучі

Ірина Сампан,

Анастасія Багаліка

Гостi

Костаке Мілков

Релігія не має бути недоторканною, — релігієзнавець
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/11/hr_kyivdonbass-16-10-31_milkov.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/11/hr_kyivdonbass-16-10-31_milkov.mp3
Релігія не має бути недоторканною, — релігієзнавець
0:00
/
0:00

Доктор релігієзнавства з Македонії Костаке Мілков розповів «Громадському радіо» про свої погляди на причини релігійних конфліктів між балканськими народами.

Анастасія Багаліка: Якою зараз є релігійна ситуація на Балканах?

Костаке Мілков: Балкани мають досить довгу, багатогранну, багаторелігійну і багатоетнічну історію. Це територія, на якій перетиналося дуже багато різних культур. Зараз на Балканах переважна більшість людей належить до східної православної церкви. Значна кількість населення є мусульманами. До недавнього часу більшість з них належали до «османського» стилю ісламу. Зараз ситуація змінюється — з’являється все більше радикального ісламізму. На заході Балканського регіону переважна більшість людей є римо-католиками. Також на Балканах є досить активна громада протестантів. 

Анастасія Багаліка: Чому між різними народами виникали релігійні протистояння?

Костаке Мілков: Часом кажуть, що на Балканах люди не подорожують. Тут, швидше, подорожує кордон. За останні 1000 років і з етнічної, і з релігійної точки зору ситуація дуже швидко змінювалась. Більшість часу люди знаходилися під контролем Османської імперії. Були різні релігійні групи, в основному, східна православна церква і римо-католики, які представляли християнство. По мірі розпаду Османської імперії, коли почалась боротьба за незалежність цих народів, почали з’являтися національні держави. Саме в той час церква почала змінювати своє мислення. До того церкви, особливо римо-католицька, були антинаціоналістичними. По мірі зміни географії у цьому регіоні, особливо, коли почав підійматися комунізм, церкви відчули, що краще примкнути на бік націоналізму, ніж на бік атеїзму. Тоді постало питання: хто кому належить? Почали вирішувати, хто православний, хто католик, і кому належить та чи інша територія. Це джерело всіх проблем на Балканах до сьогоднішнього дня. Очевидно, комунізм був ще одним фактором. Фактично, комуністи почали переслідувати церкву. Багато з тих людей, кого вважали військовими злочинцями в комуністичні часи, були реабілітовані під час громадянської війни в колишній Югославії. Деякі з них стали практично святими. Це формула конфлікту.

Анастасія Багаліка: Чи не стало більше нерелігійних людей у роки існування Югославії?

Костаке Мілков: Що сталося одразу після розпаду Югославії? Релігійний прояв виріс майже на 100%. Буквально за одну ніч всі люди стали релігійними. Це було дуже декларативно і показово. Звичайно, церква намагалась використати цю ситуацію для того, щоб збільшити свою владу і підняти патріотичні почуття у людей. Ми зараз говоримо не про інтелектуальних атеїстів. Такі люди є, вони активні, але їх не багато. Натомість є значна кількість людей, що перестали бути активними в церкві. Якби ви їх спитали, вони сказали б: «Так, я вірю в Бога. Я є частиною римо-католицької чи православної церкви». Але це було б номінально. Люди віком до 35-40 років назвали б себе радше світськими. Вони навіть не намагалися б представити свою позицію з інтелектуальної точки зору. Люди жили б своїм життям навіть не усвідомлюючи, що вони так живуть і проявляють себе. Їхня позиція — роби так, як ти відчуваєш. Саме тому секуляризм — основний тренд на Балканах.

Анастасія Багаліка: Чи впливає це на рівень конфліктності між прихильниками різних релігій?

Костаке Мілков: Під час громадянської війни в Югославії релігію дуже сильно використовували. Особливо в найгірший період — між 1992 і 1995 роками. Особливо в певних частинах Хорватії і певних частинах Боснії і Герцеговини, пізніше — в Македонії. На нас мали значний вплив бомбардування НАТО Сербії. Цей конфлікт був дуже складним. Скажімо, ми маємо мусульман албанців, яких підтримує Захід — такі країни як США, де більшість населення є протестантами. Ці західні країни бомбардують Сербію, яка є православною країною. Після цього, у 2001 році, ми мали конфлікт між збройними силами Македонії і албанськими повстанцями. Я мушу визнати, що мусульманський радикалізм прийшов до нас саме через цей конфлікт. Цей конфлікт не є релігійним. Цей конфлікт є етнічним і націоналістичним. Вже на основі цього він стає релігійним. Дуже часто публічно цей конфлікт представляється як релігійний, без усвідомлення того, що це лише симптом, а не джерело проблеми.

Анастасія Багаліка: Якщо порівнювати конфлікт на Балканах і на Донбасі, дуже часто наголошують на тому, що у нас повністю відсутній релігійний компонент. Дехто вказує на те, що релігійні переслідування в Донецькій і Луганські областях були. Як вважаєте ви?

Костаке Мілков: Очевидно, люди по обидва боки конфлікту назвали б себе прихильниками того чи іншого крила православної церкви. Тут ми знову бачимо лише симптом. В глибині цього конфлікту лежать інтереси великих сил. Попри те, що обидві сторони належать одній релігійній деномінації, кожна з них може сказати, що на іншій стороні відійшли від справжньої віри. Коли церква стає на сторону якоїсь великої сили, то вона зазнає невдачі у своїй основній місії. Церква не може бути голосом народу. Вона може лише намагатися бути інструментом голосу Божого. Новий заповіт каже, що християни повинні бути інструментами примирення, а не інструментами насилля.

Анастасія Багаліка: Чому будь-яку релігію так легко використати для того, щоб роздмухати протистояння?

Костаке Мілков: Я думаю, що основна причина криється у відчутті священного. Дуже часто релігія поводить себе наче недоторканна. Я ж не вважаю, що релігія має бути недоторканною. Релігія — це феномен суспільства. Я вірю в Бога. Я можу про це розповісти будь-кому, але я можу помилятися. Я переконаний, але я не маю доказів. Якби в мене були докази, я був би Богом. З цієї точки зору релігія не має бути недоторканною. З іншого боку, підхід представників войовничого атеїстичного руху, які кажуть, що релігія є шкідливою і її треба заборонити, з моєї точки зору, є небезпечним. Люди продовжуватимуть бути релігійними. Чим більше прихильники різних релігій будуть комунікувати між собою, тим більш безпечним буде світ. Я вірю, що в кожній вірі є потенціал для вкладу в процвітання людства. Якщо ми рухатимемось у цьому напрямку, буде набагато менше зловживань релігією.