Релігія не має бути недоторканною, — релігієзнавець

Доктор релігієзнавства з Македонії Костаке Мілков розповів «Громадському радіо» про свої погляди на причини релігійних конфліктів між балканськими народами.

Анастасія Багаліка: Якою зараз є релігійна ситуація на Балканах?

Костаке Мілков: Балкани мають досить довгу, багатогранну, багаторелігійну і багатоетнічну історію. Це територія, на якій перетиналося дуже багато різних культур. Зараз на Балканах переважна більшість людей належить до східної православної церкви. Значна кількість населення є мусульманами. До недавнього часу більшість з них належали до «османського» стилю ісламу. Зараз ситуація змінюється — з’являється все більше радикального ісламізму. На заході Балканського регіону переважна більшість людей є римо-католиками. Також на Балканах є досить активна громада протестантів. 

Анастасія Багаліка: Чому між різними народами виникали релігійні протистояння?

Костаке Мілков: Часом кажуть, що на Балканах люди не подорожують. Тут, швидше, подорожує кордон. За останні 1000 років і з етнічної, і з релігійної точки зору ситуація дуже швидко змінювалась. Більшість часу люди знаходилися під контролем Османської імперії. Були різні релігійні групи, в основному, східна православна церква і римо-католики, які представляли християнство. По мірі розпаду Османської імперії, коли почалась боротьба за незалежність цих народів, почали з’являтися національні держави. Саме в той час церква почала змінювати своє мислення. До того церкви, особливо римо-католицька, були антинаціоналістичними. По мірі зміни географії у цьому регіоні, особливо, коли почав підійматися комунізм, церкви відчули, що краще примкнути на бік націоналізму, ніж на бік атеїзму. Тоді постало питання: хто кому належить? Почали вирішувати, хто православний, хто католик, і кому належить та чи інша територія. Це джерело всіх проблем на Балканах до сьогоднішнього дня. Очевидно, комунізм був ще одним фактором. Фактично, комуністи почали переслідувати церкву. Багато з тих людей, кого вважали військовими злочинцями в комуністичні часи, були реабілітовані під час громадянської війни в колишній Югославії. Деякі з них стали практично святими. Це формула конфлікту.

Анастасія Багаліка: Чи не стало більше нерелігійних людей у роки існування Югославії?

Костаке Мілков: Що сталося одразу після розпаду Югославії? Релігійний прояв виріс майже на 100%. Буквально за одну ніч всі люди стали релігійними. Це було дуже декларативно і показово. Звичайно, церква намагалась використати цю ситуацію для того, щоб збільшити свою владу і підняти патріотичні почуття у людей. Ми зараз говоримо не про інтелектуальних атеїстів. Такі люди є, вони активні, але їх не багато. Натомість є значна кількість людей, що перестали бути активними в церкві. Якби ви їх спитали, вони сказали б: «Так, я вірю в Бога. Я є частиною римо-католицької чи православної церкви». Але це було б номінально. Люди віком до 35-40 років назвали б себе радше світськими. Вони навіть не намагалися б представити свою позицію з інтелектуальної точки зору. Люди жили б своїм життям навіть не усвідомлюючи, що вони так живуть і проявляють себе. Їхня позиція — роби так, як ти відчуваєш. Саме тому секуляризм — основний тренд на Балканах.

Анастасія Багаліка: Чи впливає це на рівень конфліктності між прихильниками різних релігій?

Костаке Мілков: Під час громадянської війни в Югославії релігію дуже сильно використовували. Особливо в найгірший період — між 1992 і 1995 роками. Особливо в певних частинах Хорватії і певних частинах Боснії і Герцеговини, пізніше — в Македонії. На нас мали значний вплив бомбардування НАТО Сербії. Цей конфлікт був дуже складним. Скажімо, ми маємо мусульман албанців, яких підтримує Захід — такі країни як США, де більшість населення є протестантами. Ці західні країни бомбардують Сербію, яка є православною країною. Після цього, у 2001 році, ми мали конфлікт між збройними силами Македонії і албанськими повстанцями. Я мушу визнати, що мусульманський радикалізм прийшов до нас саме через цей конфлікт. Цей конфлікт не є релігійним. Цей конфлікт є етнічним і націоналістичним. Вже на основі цього він стає релігійним. Дуже часто публічно цей конфлікт представляється як релігійний, без усвідомлення того, що це лише симптом, а не джерело проблеми.

Анастасія Багаліка: Якщо порівнювати конфлікт на Балканах і на Донбасі, дуже часто наголошують на тому, що у нас повністю відсутній релігійний компонент. Дехто вказує на те, що релігійні переслідування в Донецькій і Луганські областях були. Як вважаєте ви?

Костаке Мілков: Очевидно, люди по обидва боки конфлікту назвали б себе прихильниками того чи іншого крила православної церкви. Тут ми знову бачимо лише симптом. В глибині цього конфлікту лежать інтереси великих сил. Попри те, що обидві сторони належать одній релігійній деномінації, кожна з них може сказати, що на іншій стороні відійшли від справжньої віри. Коли церква стає на сторону якоїсь великої сили, то вона зазнає невдачі у своїй основній місії. Церква не може бути голосом народу. Вона може лише намагатися бути інструментом голосу Божого. Новий заповіт каже, що християни повинні бути інструментами примирення, а не інструментами насилля.

Анастасія Багаліка: Чому будь-яку релігію так легко використати для того, щоб роздмухати протистояння?

Костаке Мілков: Я думаю, що основна причина криється у відчутті священного. Дуже часто релігія поводить себе наче недоторканна. Я ж не вважаю, що релігія має бути недоторканною. Релігія — це феномен суспільства. Я вірю в Бога. Я можу про це розповісти будь-кому, але я можу помилятися. Я переконаний, але я не маю доказів. Якби в мене були докази, я був би Богом. З цієї точки зору релігія не має бути недоторканною. З іншого боку, підхід представників войовничого атеїстичного руху, які кажуть, що релігія є шкідливою і її треба заборонити, з моєї точки зору, є небезпечним. Люди продовжуватимуть бути релігійними. Чим більше прихильники різних релігій будуть комунікувати між собою, тим більш безпечним буде світ. Я вірю, що в кожній вірі є потенціал для вкладу в процвітання людства. Якщо ми рухатимемось у цьому напрямку, буде набагато менше зловживань релігією.