«Громадське радіо»
Лариса Денисенко: З чого все починалося і на якій стадії справа зараз?
Станіслав Батрин: Робота почалась у 2014 році, одразу як змінилась влада в Україні. Ми вже тоді, ще всередині літа, побачили, що системна робота по збору доказів російської агресії не ведеться. Ми самі ініціювали розгляд питання і звернулись до Шевченківського суду.
Все ускладнювалось тим, що міжнародна спільнота почала вживати термін «внутрішній конфлікт». Це було оприлюднено у найбільших виданнях світу. На сьогодні Білорусь, де ми проводимо Мінські перемовини, не визнає Росію агресором, Німеччина і Франція називають протистояння на сході України внутрішнім конфліктом. Нас як громадян така ситуація не влаштовує.
Суд двічі не хотів розглядати нашу справу, двічі ми вигравали апеляцію. Потім був довгий розгляд, понад рік. Потім був скандал — суд виніс рішення про відмову у задоволенні нашого позову, бо начебто встановлення факту агресії не впливає на порушення прав людини.
Анастасія Багаліка: Хіба це неможливо довести?
Станіслав Батрин: Ми зараз якраз на цим працюємо. Наш головний аргумент полягає в тому, що паспорт — це двосторонній обов’язок громадянина і держави. Але суд цього не бачить, бо з одного боку людей можна мобілізувати, вони втрачають життя, а з іншого боку, нема визнання збройної агресії.
У нас є численна кількість опитаних свідків, є більше тисячі сторінок доказів. Не впевнений, що апеляція буде задоволена, але в першій інстанції ми легалізували всі ці докази. Ми хочемо отримати велику політичну вагу для міжнародної спільноти — от є незалежна країна з незалежним судом, який зафіксував збройну агресію.
Нам це потрібно, щоб в New York Times не виходили публікації про «громадянський конфлікт в Україні». Це було б вигідно і державі. Але сьогодні представник апарату президента стоїть на тому, що це не впливає на права людини.
Лариса Денисенко: Як пройшло апеляційне засідання вчора?
Станіслав Батрин: Нас вчора дуже здивувала позиція міністерства закордонних справ. Вісім суб’єктів влади — Адміністрація президента, Міноборони, Генштаб, Генеральна прокуратура, Антитерористичний центр, Мін’юст, всі органи влади, які відповідальні зараз за реакцію на цю збройну агресію, встають і кажуть, що треба відмовити у задоволенні позову, а представник МЗС, на противагу всім цим позиціям, встав і сказав, що він не проти задоволення апеляційної скарги.
Анастасія Багаліка: Тобто МЗС єдині, хто вас підтримав?
Станіслав Батрин: Так, і це нас дуже здивувало. Можливо, робиться така зовнішня картина, ніби є об’єктивність. Але для нас це дуже добре, тому що ми в подальшому будемо рухатися і до вищих судів, і до Європейського.
Лариса Денисенко: Суд не взяв до уваги постанову Верховної ради про збройний конфлікт?
Станіслав Батрин: Якраз апелюється до того, що факт агресії сьогодні не потрібно встановлювати додатково. Але парламент — орган законодавчої влади, він не має права приймати таку постанову, вона не має юридичних насідків. Завтра буде інша влада, ті 226 парламентарів можуть вирішити, що Росія наш великий друг і у нас не було агресії.
Ми виходимо з того, що сьогодні в Україні є великий дуалізм — з одного боку президент каже про агресію, а з іншого, у нас є закон про боротьбу з внутрішнім тероризмом.
Наша мета — не політична. Ми юридично хочемо зібрати всі докази збройної агресії, легалізувати їх, і посилити нашу позицію на міжнародній арені.