На скайп-зв’язку зі студією — тимчасовий повірений України на Кубі Михайло Хоменко. З ним поговоримо про те, як розвиваються відносини між Україною і Кубою зараз. А з гостем студії Ярославом Федоренко згадаємо один з епізодів минулого — як Куба приймала дітей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи.
Григорій Пирлік: Чи брала українська сторона участь у церемонії прощання з Фіделем Кастро?
Михайло Хоменко: Так, звичайно. 26 листопада були надіслані співчуття від імені президента України. Ми оперативно передали їх кубинській стороні. У всіх офіційних заходах передбачалася участь офіційних місій. Також на Кубу було надіслано траурний вінок з написом «від народу України». Фідель Кастро дійсно дуже багато зробив для України. Саме з його ініціативи була започаткована програма лікування наших дітей в Тарара. За 21 рік існування цієї програми там лікувалось більше 21 000 наших дітей. Нагадаю, що в той час на Кубі був дуже складний період, пов’язаний з розпадом Радянського Союзу, і попри це на безкоштовній основі там лікувались наші діти.
Ірина Ромалійська: Ярослав, сколько раз ты был на Кубе в рамках этой программы?
Ярослав Федоренко: 4 раза по полгода. Я ездил туда с 2004 по 2009 год.
Ірина Ромалійська: Как это происходило?
Ярослав Федоренко: У меня была необходимость получить лечение. Раньше существовал Украинский молодежный чернобыльский фонд, который занимался этими вопросами. В Украине меня осмотрел кубинский врач, после чего я поехал туда.
Григорій Пирлік: Почему именно Куба?
Ярослав Федоренко: На Кубе медицина находится на очень высоком уровне. Некоторые болезни можно вылечить только там.
Ірина Ромалійська: Що за це отримувала Куба?
Михайло Хоменко: Про якісь матеріальні моменти не йшлося, але слід врахувати величезні обсяги допомоги, яка надавалась Кубі Радянським Союзом до його розпаду. Значна частина цієї допомоги йшла з України.
Григорій Пирлік: Чи є зараз програми навчання кубинських дітей в Україні?
Михайло Хоменко: На жаль, таких програм в Україні зараз немає. Куба ж славиться своєю медичною освітою і приймає студентів з різних країн.
Григорій Пирлік: У нас на Кубі є тільки тимчасовий повірений. Чому не призначено посла?
Михайло Хоменко: Наскільки мені відомо, українська сторона не подавала кандидатуру посла на погодження кубинській стороні.
Ірина Ромалійська: Які зараз відносини між Кубою та Україною?
Михайло Хоменко: Після Революції Гідності наші політичні відносини з Кубою пішли на спад. Однією з причин є те, що Російська Федерація веде з нами гібридну війну не лише на Донбасі, а й в усіх куточках світу. Думаю, що це відчувається і тут. Не випадковим було те, що напередодні свого візиту на Кубу в 2014 році, Путін підписав закон про списання 32 млрд. доларів боргу. Це багато в чому сформувало позицію кубинської сторони щодо Революції Гідності і суті нашого теперішнього протистояння з Російською Федерацією. Наші аргументи про те, що зараз ми боремося з російським імперіалізмом, на жаль, не мають жодного ефекту.
Григорій Пирлік: Чи визнала Куба анексію Криму? Якою є позиція Куби щодо АТО?
Михайло Хоменко: Формально Куба не визнавала Крим російською територією. Водночас вона і не голосувала за резолюцію Генеральної асамблеї ООН щодо територіальної цілісності України, резолюцію щодо дотримання прав людини в Криму і за решту резолюцій, що стосувалися цієї теми.
Ірина Ромалійська: Чим відрізнялися відносини України і Куби під час правління Фіделя Кастро і під час правління Рауля Кастро?
Михайло Хоменко: Враховуючи специфіку адміністративно-командної системи, зміна лідера не вливає радикально на рівень відносин. У 2011 році з ініціативи кубинської сторони була припинена програма допомоги нашим дітям. Це мотивувалося відсутністю у Куби коштів. Разом з тим, не можна сказати, що з приходом до влади Рауля Кастро щось різко змінилось.
Григорій Пирлік: Чи можете ви навести приклади спільних проектів України і Куби, наприклад, у сфері бізнесу?
Михайло Хоменко: У червні 2015 року на Кубу було відправлено 6 українських літаків АН-158. У серпні 2016 року з метою їх обслуговування тут навіть було відкрито регіональний сервісний центр, в якому працюють наші спеціалісти з заводу Антонова. Нещодавно було підписано контракт на продовження ресурсу літаків АН-24 і АН-26. Це також здійснюватиметься нашими спеціалістами, які мають прибути сюди в грудні.
Крім того, тут досить активно розвиваються спільні з нашим підприємством проекти з ремонту і модернізації автомобільної техніки. Є кілька проектів в медичній сфері, зокрема намагання започаткувати виробництво в Україні кількох препаратів і вакцин, спрямованих на лікування раку. Сподіваюсь, спільні економічні інтереси виведуть нас на новий рівень політичних взаємин.
Ірина Ромалійська: А українське продовольство є на Кубі? Цукерки «Roshen» можна купити?
Михайло Хоменко: Цукерок «Roshen» немає, але згущене молоко українського виробництва на поличках магазинів побачити можна. Щороку у вересні тут відбувається виставка FIHAV, на яку приїжджають підприємці, зацікавлені у виході на кубинський ринок. Цьогорічну виставку відвідало лише 2 наших підприємства. Одне з них займається виготовленням згущеного молока, а інше — це фірма «Спектр», яка працює на Кубі вже багато років. Звичайно, є специфічні моменти, але перспективи для виходу наших виробників на кубинський ринок теж є.
Ірина Ромалійська: Як кубинці сприйняли смерть Фіделя Кастро?
Михайло Хоменко: Тут було оголошено 9 днів трауру. На Кубі приспущено всі прапори, скасовано всі розважальні заходи. На площі Революції зібралась величезна черга людей, які хотіли попрощатися з Фіделем Кастро. Я спостерігав за обличчями людей. Деякі з них плакали, інші реагували нейтрально. Все-таки Фідель Кастро — це ціла епоха.
Ірина Ромалійська: А були ті, хто відверто радів?
Михайло Хоменко: Такого я не бачив. Фідель Кастро цінувався тут за окремі досягнення. На відміну від інших країн Латинської Америки, на Кубі стовідсоткова грамотність і досить розвинена безкоштовна медицина.
Ірина Ромалійська: Ви б могли порівняти рівень життя в Канаді і Україні?
Михайло Хоменко: Зараз вже важко сказати однозначно. Звичайно, кілька років назад рівень життя на Кубі був досить низьким. Зараз продовольство на Кубі отримують за картками. Зарплати тут маленькі, а ціни величезні. Показник ВВП на душу населення тут складає близько 10 тис. доларів, але цього не видно по рівню життя населення.
Григорій Пирлік: Чи все продовольство продається за картками?
Михайло Хоменко: Продовольство можна купити і не за картками, але ціни такі, що мало хто собі може це дозволити. Це більше розраховано на іноземців і туристів. Хоча і в магазинах, де продаються товари не за картками, можна зустріти звичайних кубинців. Це свідчить про те, що якісь зміни відбуваються.
Ірина Ромалійська: Ярослав, ты объездил всю страну?
Ярослав Федоренко: Да. Куба — это чуть больше 110 тыс. км2. Протяжность страны — 1200 км. Там много маленьких островов. Больше всего меня впечатлил остров Кайо-Коко. Проснувшись там в первое свое утро, я увидел за окном огромную стаю диких розовых фламинго.
Север и юг страны очень отличаются. Фиделя Кастро хоронят именно в южной провинции Сантьяго-де-Куба. Он там вырос. Это совершенно другой менталитет. Это не мультинациональная Гавана. Кстати, около 50% кубинцев являются мулатами, 30% — это европейцы.
Григорій Пирлік: Расскажи о том, как и при каких обстоятельствах тебе удалось встретиться с Фиделем Кастро?
Ярослав Федоренко: Это было в 2006 году. Конечно, мы не общались. У нас была насыщенная культурная программа и во время одной из поездок в Гавану мы случайно столкнулись с ним на улице.
Григорій Пирлік: Он был с охраной?
Ярослав Федоренко: Вокруг него всегда были военные. По его словам, он был не президентом, а лидером Кубинской революции, и вокруг него всегда находились те, кто ему помогал.
Ірина Ромалійська: Как там живет местное население?
Ярослав Федоренко: Первое мое впечатление от Кубы в 2004 году было связано с тем, что там реальная бедность. Позже я узнал, что в неделю каждый кубинец бесплатно получает десяток яиц, а также килограмм риса и тростникового сахара. Образование там бесплатное. В школах выдают 2-3 сменных комплекта формы. По инициативе команды Фиделя Кастро в 80% домов по всей Кубе провели газ.
Григорій Пирлік: При этом после победы режима Фиделя Кастро из страны уехало огромное количество мигрантов. Как ты думаешь, почему?
Ярослав Федоренко: В кубинских фильмах всегда присутствует сюжетная линия, рассказывающая о кубинце, который хочет уехать в США. Это стандарт. Кубинцы стремились к лучшей жизни и считали, что в США всегда есть работа и деньги.
Ірина Ромалійська: Там существует железный занавес?
Ярослав Федоренко: Да, там это есть.
Григорій Пирлік: То есть для выезда необходимо разрешение?
Ярослав Федоренко: Для начала нужна цель.
Григорій Пирлік: Расскажи о своем самом ярком впечатлении.
Ярослав Федоренко: В 2009 году я увидел, насколько на Кубе крепчает демократия. Примерно в это же время там появился интернет. Мобильная связь появилась в 2005 году, но тогда не каждый мог купить себе телефон. В 2009 году в магазинах уже свободно продавались мобильные телефоны. Правда, их цена начиналась от 200 долларов.
Ірини Ромалійська: А какой была средняя зарплата?
Ярослав Федоренко: 5-10 долларов. Люди, которые работали в правительстве, зарабатывали больше и имели право пользоваться автомобилем моложе 1959 года выпуска. Дело в том, что на Кубе существует закон о том, что местное население не может покупать машины моложе 1959 года выпуска.
Григорій Пирлік: Доступ к интернету является свободным или на Кубе есть запрещенные сайты?
Ярослав Федоренко: В 2008 году час работы в интернете стоял около 2-4 долларов. Не скажу, что были какие-то запреты. Мы могли заходить на любые сайты. В 2009 году интернет стал дешевле и быстрее.
Григорій Пирлік: А вай-фай есть?
Ярослав Федоренко: В 2009 году там об этом никто даже не слышал.