«Громадське радіо»
Геннадій Афанасьєв, колишній політв’язень, радник Міністра закордонних справ з питань визволення політв’язнів, а також засновник Центру допомоги політв’язням, розповідає про те, чи достатньо було зроблено у 2016 спільними зусиллями правозахисників та представників держави для звільнення політв’язнів.
Олена Бадюк: Рік, що минув, був для вас досить знаковим і непростим. Відразу після свого повернення, ви долучилися до комплексу боротьби за свободу політичних в’язнів. Що особисто ви можете відзначити як найбільш знакові події, які сприяють поверненню українських бранців додому?
Геннадій Афанасьєв: 2016 рік дійсно був для мене дуже важким, але і щасливим. Перші півроку були для мене, мабуть, найважчим з життєвих іспитів через перебування у в’язниці, але, якраз через роботу нашої дипломатичної місії та громадських організацій, я, Надія Савченко та Юрій Солошенко були звільнені вже у червні та травні 2016 року.
Після звільнення у мене була власна особиста місія — міжнародна дипломатія та відвідини багатьох країн, щоб люди, зокрема міжнародні політики, дізналися про те, що дійсно коїться в російських в’язницях, і в якому стані перебувають сучасні політичні в’язні. За ці півроку я відвідав Молдову, Словаччину, Чеську Республіку, Бельгію, Канаду і багато інших країн. Попереду вже є заплановані зустрічі і візити до Франції та Чеської Республіки. Саме через нашу роботу дипломати і депутати, які є на місцях в тих країнах, можуть використовувати інформацію і наші зустрічі для боротьби з депутатами, які займають проросійську позицію.
Тетяна Курманова: Таких багато у Європі, на ваш погляд?
Олена Бадюк: Ми знаємо, що у Франції якраз у цьому році будуть вибори, тому, можливо, це і буде дуже важливою інформацією.
Геннадій Афанасьєв: Так, у Франції буде форум на 450 чоловік. Це будуть дуже насичені дні.
Під час зустрічі з представниками в апараті Президента я також наголошував, що необхідно організувати подорожі до Франції, Іспанії, Португалії та Італії, де, на жаль, особисто я не бачив, щоб туди їхали громадські організації чи наші дипломатичні місії. Мені приємно, що я отримав відгук, і ці зустрічі відбудуться.
Олена Бадюк: Наскільки важлива, на вашу думку, роль суспільства у цьому процесі?
Геннадій Афанасьєв: Саме суспільство дуже допомагає. Як казав, наприклад, Микола Семена, заарештований журналіст в окупованому Криму, особисто він слідкує за тим, що відбувається в Україні і світі, і вся ця хвиля підтримки дуже його надихає і спонукає його на відстоювання власної позиції, незважаючи на можливе довгострокове ув’язнення у майбутньому.
На, жаль, у 2016 році у нас відбулося ще більше загострення у стосунках з Росією, особливо після серпня, коли пішла хвиля з диверсантами. На жаль, російська сторона зараз не йде на обмін політв’язнями. Сподіваюсь, у 2017 році вже буде звільнений Олександр Кольченко, але у мене невеликі сподівання на звільнення Олега Сенцова, тому що Путін образився.
Тетяна Курманова: Вже зовсім скоро настане третя річниця окупації Криму, і ми всі знаємо, що зараз не менш 44-х, якщо я не помиляюсь, громадян України знаходяться у в’язницях Росії. І, на жаль, незважаючи на всі ці речі, українські політики згадують Крим лише час від часу. Як ви вважаєте, наскільки зараз український істеблішмент змінив свою позицію щодо Криму?
Геннадій Афанасьєв: Коли, наприклад, була створена платформа при МЗС, кожному з представників і громадських організацій, і Верховної Ради України, було поставлене певне завдання. Моїм завданням було створення карти правопорушень Криму, якою я займався як залучений експерт разом з «КримSOS». Ми зробили цю карту і презентували її в Брюсселі в Європарламенті, а потім і в Празі. Організувала ці зустрічі здебільшого наша дипломатична місія в Брюсселі. Свою частину роботи ми виконали.
Насправді робота йде. Та інформація, що розганяється, ніби про Крим забувають, — неправда. Навпаки всі ці півроку ми тільки те й робили, що організовували заходи, щоб нагадати про Крим.
Олена Бадюк: Що собою являє карта правопорушень Криму? Яка інформація там міститься?
Геннадій Афанасьєв: Є багато аналітичних звітів, це величезні книжки, і жодна людина, окрім правозахисників, не буде її перечитувати. Наприклад, я мав зустріч з Маккейном і мав змогу йому просто на телефоні показати графіки з правопорушеннями. Ми маємо підтвердження 269 фактів правопорушення в Криму, а ще біля 100 перевіряється і розглядається. Здебільшого, це правопорушення проти кримських татар. І буквально за хвилину-дві я зміг показати йому всю ситуацію. Після цього, я особисто попрохав його згадати та розглянути поправку до закону Джексона-Веніка, який у 1970 році був застосований проти Радянського Союзу, коли вони не давали виїжджати за кордон єврейському населенню. Показуючи цю мапу Криму, я звернув його увагу на те, що таку ж ситуацію стосовно дискримінації проти окремої групи населення, тобто кримських татар, ми маємо у нас зараз. Цей закон США можуть реабілітувати і показати як приклад для всього світу.
Тетяна Курманова: На своїй сторінці у Фейсбуці ви написали, що вам не шкода, коли падають російські літаки і вбивають росіян. Після цього у соціальних мережах прокотилася хвиля обвинувачень на вашу адресу, ніби ви розпалюєте міжнаціональну ворожнечу. Як ви до цього ставитесь?
Геннадій Афанасьєв: Я написав це, не коли це було найбільш актуально, а коли вже минув тиждень-два і після вбивства посла, і після того, як впав літак. Якщо б впав звичайний російський літак з громадянами, то я б виразив свій смуток. Але впав літак, який летів надихати вбивць дітей і мирного населення.
Я неодноразово виходив під російське посольство, вимагаючи Росію зупинити вбивство дітей в Алеппо. Ніякого смутку і жодної ненависті я не відчуваю. Кожна людина сама обирає, що йому робити. Вони могли б відмовитися їхати підтримувати військових. Кожен заслуговує на те, що він робить.
Олена Бадюк: Стосовно переговорного процесу у боротьбі за звільнення українських бранців відомий адвокат Ілля Новіков, поставив вас у приклад того, як потрібно себе поводити, після того як в’язень звільняється і повертається в Україну. Таким чином, він поставив під сумнів альтернативні переговори, які проводила, наприклад, Надія Савченко. А як ви ставитися до такої поведінки?
Геннадій Афанасьєв: Як бачимо, понад 3000 людей було звільнено за сприяння Мінських угод, вони працюють. Коли робиться штучне вливання інформації в медіапростір, що знову зрада, нічого не працює, нікого не звільняють — це брехня та маніпулювання фактами. А факти кажуть самі за себе. Коли на Мінському процесі професійно працюють дипломати, маючи розуміння, обережність і при цьому результат, їхати зустрічатися з терористами — для мене є зрадою.
Якщо ви питаєте про дії Надії Савченко: те, як вона поводилася в суді — це одне, а те, що вона робить після звільнення — це інше. Спілкуючись з військовими, виникають великі питання, як вона все ж таки потрапила до в’язниці.
Олена Бадюк: Тобто ви ставите під сумнів прозорість цієї інформації?
Геннадій Афанасьєв: Це ставлять під сумнів військові, які займаються визволенням заручників. У них питання і до пана Рубана, і до всієї його команди. Вони відверто називають команду Рубана проросійськими прихильниками звільнення політв’язнів. Інформація була така: ми, наприклад, віддаємо одного дуже важливого заручника-розвідника, а вони нам повинні віддати трьох наших хлопців. Рубан їде, забирає одного найслабшого солдата і каже: «Ну вибачайте, так вийшло». І всі його обміни кожного разу відбуваються з такою маленькою зрадою.
Олена Бадюк: Як ви оцінюєте роботу ЗМІ? Наскільки активно вони долучаються до заходів, спрямованих на визволення політичних в’язнів?
Геннадій Афанасьєв: Я дуже вдячний всім засобам масової інформації, які постійно приходять на наші акції та висвітлюють ці теми. Я дуже критично ставився до того, що ЗМІ брали лише гарячі новини, але з часом всі почали робити якісь власні дослідження на цю тему. Це свідчить про небайдужість ЗМІ до цієї теми.
Олена Бадюк: Наскільки злагодженою є робота влади по визволенню політв’язнів і чого їй, можливо, не вистачає?
Геннадій Афанасьєв: Є питання стосовно статусу політичного в’язня. Якщо статусу юридично немає, то неможливо виділити кошти, хоча б на адвокатів цим людям. Наприклад, така людина, як Балух, що знаходиться 3 роки під окупацією, але при цьому вішає український прапор, заслуговує, щоб ми про неї піклувалися. Але юридично ми не маємо змоги виділяти на нього кошти з бюджету, тому що у нас немає такого статусу. Розробка статусу — це першочергове завдання.
Дуже багато органів займаються політичними в’язнями, але немає певної людини, яка має повну інформацію щодо всіх кейсів. Представники СБУ чи Ірина Геращенко, займаючись своєю роботою, не можуть знати всі справи 44-х політв’язнів, тому, можливо, треба вводити певних спеціальних представників, як, наприклад, орган по окупованих територіях. Можливо, є сенс мати якогось окремого речника по політичним в’язням, який буде доносити цю інформацію і до засобів масової інформації, і до родичів, і до тих людей, які будуть цікавитися сучасним актуальним станом по політв’язнях.