Розрив між оплатою праці жінок і чоловіків - 22-23%. Дослідження про гендерну нерівність після кризи

Оксана Дутчак, заступниця директора Центру соціальних та трудових досліджень, презентує нове дослідження щодо становища жінок в Україні

Ведучі

Вікторія Єрмолаєва

Гостi

Оксана Дутчак

Розрив між оплатою праці жінок і чоловіків - 22-23%. Дослідження про гендерну нерівність після кризи
https://static.hromadske.radio/2018/08/hr-kyivdonbass-2018-08-21_dudchak.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/08/hr-kyivdonbass-2018-08-21_dudchak.mp3
Розрив між оплатою праці жінок і чоловіків - 22-23%. Дослідження про гендерну нерівність після кризи
0:00
/
0:00

Дослідження називається «Жорстка економія, гендерна нерівність та фемінізм після кризи: знецінення праці жінок і відмова держави».

Йдеться про те, що після окупації Криму, початку війни на сході в Україні настала фінансова криза, режим жорсткої економії. Це все призвело зокрема й до погіршення становища жінок у суспільстві.

Зокрема в дослідженні проаналізовано розбіжності між декларованою рівністю та реальною ситуацією жінок в Україні до та під час кризи.

Дослідження переважно ґрунтувалося на даних Державної служби статистики.

«Проблема в тому, що в Європі існує ціла традиція досліджувати, як криза, режим жорсткої економії вливає на гендерну нерівність. В Україні ніколи не намагалися прослідкувати ці зв’язки та дослідити їх. Тому трохи я працювала з «чистого листка», але деякі дані можна було знайти в Державній службі статистики або в звітах різних міжнародних організацій, навіть деяких державних служб», – розповіла Оксана Дутчак.

Статистика показала, що в 2016 році розрив між оплатою праці жінок і чоловіків становив 25,3% – це найгірший показник за десять років до того, говорить вона:

«Це спричинено тим, що фактично була заморожена мінімальна заробітна платня, оскільки жінки часто працюють в гірше оплачуваних секторах, на нижчих посадах, набагато частіше отримують мінімальну зарплатню.

У 2017-му, коли була подвоєна мінімальна зарплатня, розрив скоротився. За перше півріччя 2017-го року він впав до рекордного показника – 19%, потім – зріс до 22-23%».

Другий момент, про який йдеться в дослідженні, – знецінення репродуктивної праці жінок:

«Йдеться про доглядову працю, яку вони виконують кожного дня (а переважно її виконують саме жінки). Це догляд за дітьми, догляд за людьми похилого віку, які не можуть самі про себе піклуватися, догляд за людьми з інвалідністю – дітьми та дорослими. Всі ці виплати, які виплачує держава піклувальницям, – переважно жінкам – прив’язані до прожиткового мінімуму, а прожитковий мінімум також був заморожений, на відміну від мінімальної зарплатні він досі не був належним чином піднятий».

У дослідженні також йдеться про вразливі категорії жінок, які з’явилися після анексії Криму та початку конфлікту на сході – ВПО, жінки, які проживають у зоні конфлікту або поруч із лінією розмежування.

«Більшість серед ВПО – це жінки. Якщо ми говоримо про проблеми, з якими вони стикаються, в першу чергу це житло, робота. Державна підтримка дуже маленька, її недостатньо, щоб компенсувати їхні зростаючі проблеми. Там вони мали житло, коли переїжджають, потрібно шукати житло та платити за нього.

Крім того, їм важче знайти роботу з належним працевлаштуванням і нормальною зарплатнею. Серед ВПО більшість тих, хто не має роботи, це жінки. У них зростаючі потреби й при цьому зменшені можливості задовольнити ці потреби».

Серед причин повернення в зону конфлікту на першому місці брак житла й неможливість знайти роботу

Жінки, які проживають у зоні конфлікту, – це одна з найвразливіших категорій жінок, зазначила Оксана Дутчак:

«По-перше, це небезпечно, по-друге, економічна ситуація там ще гірша, ніж була під час кризи на решті території України (й деякою мірою залишається досі). У них ще менше можливостей працевлаштуватись, досить багато шкіл та садочків дуже близько до лінії фронту. Багато жінок утримувались від того, щоб відводити дітей у ці заклади. Не тільки через те, що діти можуть наразитися на небезпеку, а й тому, що там бракувало транспортного сполучення, якщо говоримо про віддалені невеликі села. По-третє, брак фінансів. Це накопичувалося, багато жінок не віддавали дітей у ці заклади».

Ще одна величезна проблема – насильство щодо жінок у зоні бойових дій.

«На жаль, про це зараз дуже мало даних. Вивчаючи досвіди інших країн, які мали військові конфлікти на своїй території, розуміємо, що ця проблема, скоріше за все, доволі масштабна. Дуже погано, що ми про неї не говоримо.

У звіті міжнародної організації я читала про проблему сексуальної експлуатації поблизу лінії фронту, коли відбувається так званий «секс за виживання». У зв’язку з тим, що в жінок дуже скрутне матеріальне становище, часто це навіть не за гроші, а за їжу чи за безпеку. Мова йшла про те, що можна говорити навіть про дівчат-підлітків, які змушені зазнавати такої сексуальної експлуатації через скрутне фінансове становище та наявність небезпеки».

У дослідженні йдеться також і про те, що феміністичний рух приділяє недостатньо уваги згаданим проблемам, про які йдеться в дослідженні:

«Я сама вважаю себе частиною феміністичного руху, тому говорю про брак якоїсь активності з нашого боку. Коли я почала робити дослідження, фактично не було матеріалів, від яких можна було відштовхуватися, щоб оцінити вплив соціально-економічної політики на становище жінок.

Крім того, ми бачимо, коли відбувалася політика жорстких урізань та впроваджувалися антикризові заходи, фактично не було протестів, які б говорили про те, що вони не дуже хороші. Крім випадку, коли було виключено з державного бюджету 12 000 соціальних працівниць і «Ла Страда» написала відкрите звернення, що це рішення дуже погане».

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.

Із текстом дослідження можна ознайомитися тут.

За підтримки:
stopka_ukrainska_ukr.png