Що УПА робила на Донеччині?

Про це в студії Громадського радіо розповість історик завідувач відділом історії ХХ століття Національного музею історії України, кандидат історичних наук Олександр Іщук.

Наталя Соколенко: Чому саме зараз відкривається ця експозиція УПА в Національному музеї України? Чи вдале зараз історично-політичне тло для відкриття такої виставки, з огляду на загострення стосунків між Україною і Польщею?

Олександр Іщук: Відзначається 75-тиріччя створення Української повстанської армії, і це є символічна дата. Тому Національний музей вважав за необхідне зробити цю виставку, щоб показати відвідувачам музею цікаві експонати з фондової колекції, які свідчать про історію діяльності УПА. І заохотити відвідувачів більше знати про історію Українського Визвольного Руху.

На мою думку, ця виставка є дуже актуальною, тому що зараз йде активна боротьба на сході України, і неможливо не проводити паралелі між створенням УПА і сучасною українською армією, а це роль волонтерів, роль добровольців та людей, які допомагали. Це настільки схожі процеси, що це неможливо не помітити.

Нестандартність цієї виставки в тому, що раніше вже не раз робили виставки про УПА, але це, скоріше, були банерні виставки, де вміщувалися фотографії, підписи до них і коментарі. Тут же ми маємо дуже цікаві експонати з фондів нашого музею, а також інші організації надали нам експонати для цієї виставки.

Неможливо не проводити паралелі між створенням УПА і сучасною українською армією

Наприклад, на цій виставці можна побачити бідон, в якому було знайдено архів підпілля ОУН і УПА, викопаний у 2015-му році, і частину листівок з цього бідону.

Також можна побачити оригінальну друкарську машинку 30-40-х років. Саме на таких друкарських машинках друкували повстанські матеріали.

Можна побачити речі 30-40-х років, які тоді використовувалися, та зброю з фондів музею. Звичайно, це не та зброя, яка була в руках повстанців, але ті типи зброї, які використовувалися під час повстанської боротьби.

Дуже цінним експонатом є оригінальний прапор прихильників УПА, який був віднайдений у фондах нашого музею, і це один з небагатьох оригінальних прапорів того часу, який дійшов до нас.

Наталя Соколенко: Мені зараз пригадуються події 2006-го року у Луганську, коли частина депутатів Луганської міськради ініціювали встановлення пам’ятника жертвам УПА. Що зараз відомо про діяльність на сході, і можливо, на півдні України, Української повстанської армії? Чи були там загони? Якщо були, де вони переховувалися і що робили?

Олександр Іщук: В останні роки про це стало відомо набагато більше, у зв’язку з ухваленням законів про декомунізацію, відкриттям архівів спеціальних служб. Є цілий комплекс матеріалів про переслідування чекістами підпілля ОУН і УПА на території центральної, південної  та східної України. В кожній області України  (сьогодні це відомо на 100%) існувало підпілля або ОУН, або УПА. Інша справа, що на відміну від західної України ці підпільні ланки не були чисельними, але вони були скрізь, навіть на Кубані. А в тому ж Маріуполі діяло кілька сотень підпільників.  

В кожній області України  (сьогодні це відомо на 100%) існувало підпілля або ОУН, або УПА

Вони розуміли, що їм там важко проводити якусь боротьбу, тому, скоріш, йшлося про те, щоб закріпитися там, поширювати свої друковані видання, проводити агітацію своєї ідеї про відновлення незалежності України серед українського населення в цих регіонах. В доповідних записках, які збереглися в архівах спецслужб про діяльність ланок підпілля, є дуже цікаві матеріали про те, як створювалися опорні пункти. Наприклад, будувалися криївки, або залучалися на підпільні роботи цілі родини місцевих мешканців, і в цих криївках утримувалися підпільні друкарні, підпільна література, зберігалася зброя тощо. Це робилося на той випадок, якщо б в подальшому були якісь бойові дії, якби виникла, наприклад, війна, яку очікували після завершення Другої світової війни,  – між СРСР і країнами Заходу. Це тоді вважалося цілком ймовірним. Був, очевидно, підпільний план не діяти швидко, а діяти повільно, поступово просувати свою ідею в маси, здобувати прихильників і сподіватися на краще в майбутньому.

Але життя розпорядилося таким чином, що більшість із цих людей, які діяли на території центральних і східних областей, в 50-х роках або були заарештовані, або з ним проводилася так звана профілактична робота, щоб їх знешкодити, унеможливити їм активну діяльність. Таким чином діяльність підпілля до кінця 50-х років на території всієї України була фактично припинена, і боротьба перейшла в іншу фазу – беззбройна боротьба, діяльність українських дисидентів, коли боролися не зброєю, а вже друкованим словом та творами, які публікувалися в самвидаві і за кордоном.  

Виставка відкрилася о 15:00, триватиме кілька місяців, вхід вільний.

Повну версію рзмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.