«Громадське радіо»
Анатолій Якименко, головний редактор газети «Медична спеціальність» та сайту Trigger говорить про неоднозначні заходи медреформи у Вінниці, Миколаєві ат інших містах України. На думку експерта скорочення ліжко-місць відбувається недолуго.
Ольга Веснянка: Що відбувається з туберкульозним диспансером у Вінниці?
Анатолій Якименко: На сайті обласної ради з’явився проект рішення «Про припинення шляхом ліквідації комунального закладу «Вінницький обласний протитуберкульозний диспансер № 2». Це в той час, коли епідеміологічна ситуація в Україні, пов’язана з туберкульозом, не є сприятливою. Тобто ситуація у Вінниці дуже наочно дає нам можливість побачити теоретичні прогалини в медичній реформі.
Олексій Бурлаков: У Вінниці таких диспансерів декілька?
Анатолій Якименко: У Вінниці був міський диспансер. В 1976 році, коли був збудований за містом обласний протитуберкульозний диспансер, всі ліжка з міста були переведений в обласний диспансер, а в місті лишилась тільки амбулаторна фтизіатрія.
Ця історія бере свій початок з листопада минулого року, коли була прийнята постанова Кабміну «Про оптимізацію ліжкового фонду». Це вже була предтеча скорочення медичної субвенції на 2,5 млрд грн.
В нас дуже неграмотно поширилася думка про те, що в нас фінансується ліжко-місце. Говорять, що ми марнуємо кошти. Але сама структура витрат на медицину, де 80% витрачається на заробітну плату, чітко вказує на те, що реально фінансується в українській медицині. Без скорочення штатних одиниць збалансувати фінанси неможливо. І скорочення тубдиспансеру потрібно для збалансування фінансових витрат.
Ольга Веснянка: Ми пригадуємо етапи реформи системи охорони здоров’я в 2011 році, в якій пілотними стали регіони Вінницької, Дніпропетровської, Донецької областей. І ви зараз говорите про проблему зі скороченням ліжко місць. Де ще, крім Вінниці невдало, на ваш погляд, відбувається ця реформа?
Анатолій Якименко: Це, насправді, загальний український процес. В мене є достовірна інформація по Миколаївській області, де унікально розв’язується ця ситуація. Відповідно до згаданої мною постанови є встановлений норматив — 60 ліжок на 10 000 населення. Цей норматив по районних лікарнях таким і був. Багато районів мали 47 ліжок на 10 тис. Тому районні лікарні сприйняли цю постанову прохолодно, адже вважали, що вона їх не торкнеться. Але вони помилились.
Справа в тому, що є, насправді, надлишок ліжко-місць, але він знаходиться в обласних центрах на третинному рівні. Але цей рівень — висококваліфікована допомога, і основний тягар скорочення ліжко-місць лягає на районні лікарні. І в мене є розпорядження голови Миколаївської ОДА, де таблиця-розрахунок цих ліжко-місць є дивним. Постанова Кабміну є лояльною, але виконання її на місцях викликає дуже багато питань.
Олексій Бурлаков: Реформа мала би бути проведена ще в 2014 році, але в цих областях вона ще є пілотною. Коли вона буде завершена?
Анатолій Якименко: Окрім згаданих областей, в інших областях всі дії були поза правовим полем. Це такий феномен українських реалій, коли області, що не входили в пілотний проект, доводили, що вони не гірші і реформувались поза правовим полем.
Ця оптимізація, яка відбувається, не замикається на питанні скорочення, але обласне керівництво Вінниці говорить, що амбулаторна фтизіатрія є вторинним рівнем медицини, тому його треба передати на Вінницю. І посилається на закон України від 2011 року про реформування в пілотних областях, дія якого в 2014 році мала б закінчитися. Чому раптом у 2016 році Вінницький диспансер має бути відмежований з третинного до вторинного рівня — це загадка.
Ольга Веснянка: Що потрібно змінити, щоб не ліквідовувати тубдиспансер у Вінниці?
Анатолій Якименко: По-перше, потрібно переглянути норми державного фінансування. Є встановлена норма фінансування — 5-6% від ВВП, яка ніколи не виконується. Зараз в нас взагалі 2,85%. Це становить 50 доларів на душу населення. Для порівняння Болгарія і Румунія мають 500 доларів, Франція — 5 000 доларів.