З Григорієм Перепелицею, директором Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при Міністерстві іноземних справ України, говоримо про обмін полоненими в часи «холодної» та «гібридної» війн.
Григорій Перепелиця: Найбільш гучних обмінів було 2. Обмін Корвалана на Буковського. Ще ми можемо пригадати 60-й рік, коли радянська протиповітряна оборона збила американський розвідувальний літак. Був взятий в полон Пауерс — американський льотчик. Його обміняли на радянського розвідника Рудольфа Абеля.
Михайло Кукін: У Німеччині є відомий міст, на якому проводили менш гучні обміни.
Анастасія Багаліка: Про це зняли голлівудський фільм. Там багато спільного з теперішньою ситуацією в Україні.
Григорій Перепелиця: Обмінів було набагато більше. Це практика іноземних розвідок, які міняють своїх шпигунів на чужих. Це був єдиний канал, на який би пішла Росія, щоб обміняти Савченко на ГРУшників. Коли їх тільки піймали і намагалися всіляко визволити Савченко шляхом надання їй депутатства у ВР, обравши її європарламентарієм. Це не спрацювало. Я тоді запитав, чому йдуть такими складними шляхами.
Треба взяти в полон пару російських генералів на Донбасі.
Михайло Кукін: Противники цієї ідеї кажуть, що могла б розгорнутися широкомасштабна війна.
Григорій Перепелиця: Через пару генералів не розгорнулась би. Росія розв’язала не «холодну війну», а «гібридну», що значно страшніше. В «холодній війні» була маса запобіжників, а «гібридна війна стирає межі між миром і війною.
Анастасія Багаліка: Ті, хто займається обмінами на Донбасі, відзначають, що на початку бойових дій міняли людей групами. Не завжди відстежували, в яких кількостях. Чому обміни перейшли на відкриті схеми?
Григорій Перепелиця: Під час війни це поширена практика, коли бойові командири на полі бою домовляються з офіцерами ворога, щоб забрати вбитих, визволити своїх і віддати тих, хто потрапив в полон. Повсякденна практика діяльності на полі бою. Сторони повинні мати комунікацію.
Оскільки війну офіційно не оголосили, то люди, які потрапляють в полон, не мають статусу військовополонених, тобто на них не розповсюджується міжнародне право. Тому з ними роблять все, що завгодно, і не несуть ніякої відповідальності.
Анастасія Багаліка: Під час Другої світової Сталін відмовився обмінювати власного сина на німецьких офіцерів.
Григорій Перепелиця: Це був пропагандистський крок. Фігури неспівставні. Сталін за свого сина міняє таку значну фігуру.
Анастасія Багаліка: Чи не підвищуємо ми вартість своїх заручників, говорячи про них?
Григорій Перепелиця: Питання в тому, що Росія відловлювала бійців і офіцерів для того, щоб зробити з них «портрет міжнародного терориста». «Полювання» на Савченко було цільове. Вона дуже експресивна, різка. Вона не шкодує свого життя заради мети. Вона підходила під цей імідж. Росія сама почала її піарити. Поки вони її розкручували, Савченко їх переграла.
Анастасія Багаліка: Але так не завжди трапляється.
Григорій Перепелиця: Очевидно. Скільки людей катують в ФСБшних буцегарнях, ніхто не знає.
Михайло Кукін: С нашей стороны уже не на кого обменять украинских политзаключенных.
Григорій Перепелиця: Тому я й кажу, що з нашої сторони або ми відпускаємо цих ворогів, або міняємо так, що ніхто про це не знає. Очевидно, у нас більше потрапляє в полон, ніж у них.
Треба ловити диверсантів, офіцерів і міняти на наших полонених.
Анастасія Багаліка: Україна вибрала стратегію на збереження життя кожного полоненого. Чи може вона конкурувати зі стратегією РФ?
Григорій Перепелиця: Звісно, не можуть. Ми — демократична країна, ми не можемо чинити, як Росія.
Михайло Кукін: Яким способом можна звільняти наших громадян, окрім обміну?
Григорій Перепелиця: Краще не потрапляти в полон. Хто потрапляв в фашистську Німеччину, в Північну Корею. Як їх визволяли? Тільки силовим шляхом: звільнити території. З профашистськими режимами ви ніяк не домовитеся.