Щодня тисячі «короткострокових візитерів» з окупованих територій відвідують прифронтові міста, — Янченко

У студії «Громадського радіо» — керівник дослідження Галина Янченко.

Олена Бадюк: Сколько длилось исследование? Какие социальные группы и в каких городах были опрошены?

Галина Янченко: Дослідження, яке ми провели, — це соціальний зріз ситуації в прифронтових містах. Коли ми говоримо про проблеми Донбасу, йдеться переважно про обстріли або про людей, які залишилися на окупованих територіях. У суспільному дискурсі практично не піднімаються проблеми прифронтових міст. Тому наша організація вирішила провести таке дослідження, щоб з’ясувати, наскільки ситуація там є проблемною.

Дослідження проводилось шляхом збору глибинних інтерв’ю з експертами. Ці розмови тривали в середньому протягом години. Всього ми провели 46 таких інтерв’ю.

Ми проводили інтерв’ю з чотирма групами експертів. Перша категорія — це внутрішньо переміщені особи, які переїхали і тепер проживають в місті Бахмут. Друга категорія — це «короткострокові візитери», — люди, які проживають на окупованій частині Донецької області, але час від часу приїжджають на підконтрольні території, щоб вирішити свої проблеми. Третя категорія — це члени і керівники громадських організацій і волонтерських ініціатив. Четверта категорія — представники органів влади.

Ірина Сампан: Чому саме Бахмут?

Галина Янченко: Ми хотіли з’ясувати, як живуть міста, що найближче знаходяться до лінії фронту. Відстань між «Майорськом» і Бахмутом складає близько 30-50 км. Для людей, які часто бувають в Донецькій області, Краматорськ чи Слов’янськ — це абсолютно мирні і спокійні міста. І туди «короткострокові візитери» практично не доїжджають. А Бахмут — це місто, в яке щоденно приїжджають люди з окупованих територій.

Олена Бадюк: Наскільки охоче вони йдуть на контакт?

Галина Янченко: Ми займали у респондентів багато часу, а це передбачає грошову компенсацію. Саме таким чином ми заохочували наших респондентів.

Ірина Сампан: Що показало дослідження?

Галина Янченко: Найяскравіший факт полягає в тому, наскільки за цей час збільшилась чисельність населення міста. В Бахмуті до війни проживало приблизно 200 тис. людей. Зараз в соціальних службах зареєстровано 79 тис. ВПО. Тобто населення збільшилось приблизно на 50%. Це зумовило ті зміни, які відбулись в місті. Але це не тільки негативні, а й позитивні зміни.

По-перше, в місто переїхала якась частина економічно активного населення. Згідно зі статистикою, в місті перереєструвалося близько тисячі юридичних осіб. В Бахмут переїхав Горлівський інститут іноземних мов і Вище училище олімпійського резерву. Дехто з корінних мешканців міста говорить про те, що переїзд у Бахмут економічно активного населення дозволив їм знайти цікаву роботу.

Олена Бадюк: Наскільки це вплинуло на розвиток інфраструктури міста?

Галина Янченко: Через те, що місто знаходиться близько до лінії фронту, до нього прикута увага міжнародних організацій і донорів. Завдяки їх сприянню вдалось відновити ряд інфраструктурних об’єктів.

Тепер розповім про негативні наслідки для міста. По-перше, це підвищення ринкових цін на споживчі товари. Експерти зауважують, що у Бахмуті все дорожче, ніж у сусідніх містах. В першу чергу це пов’язано з тим, що в місто щоденно прибувають тисячі людей з окупованих територій.

Ірина Сампан: Але ці ціни нижче, ніж на окупованих територіях.

Галина Янченко: Так. До речі, «короткострокові візитери» зауважують, що тут не тільки ціни нижчі, а й товари якісніші.

Другий негативний наслідок — збільшення навантаження на інфраструктуру. Те, що місто суттєво розрослося, зумовлює навантаження і на міську інфраструктуру, і на міський бюджет.

Третя проблема — збільшення рівня злочинності в місті. Це пов’язано зі зменшенням рівня добробуту громадян і легкодоступністю зброї. Крім того, злочинці можуть швидко перетнути лінію розмежування.

Ще один виклик, з яким зіштовхнулося місто, — збільшення навантаження на соціальні служби.

Але місто достатньо оперативно реагує на ці виклики.

Люди з окупованих територій їдуть до Бахмута в середньому по 5-6 годин. Вони приїжджають у другій половині дня і не встигають виконати усі свої справи. Тому їм доводиться залишатися на ніч. Це для них проблематично і дорого. Для цього в місті створили 2 колективні центри. Це свого роду гуртожитки, де можуть зупинятися «короткострокові візитери».

У працівників соціальних служб зарплати низькі, навантаження велике, а соціальне напруження ще більше. Голова військово-цивільної адміністрації запропонував перерозподілити кошти Донецької області на ту частину Донецької області, яка знаходиться під контролем України. Таким чином планувалося збільшити заробітні плати державним службовцям і працівникам соціальних служб. На жаль, влада не підтримала таку ініціативу Жебрівського. Ми рекомендуємо владі національного рівня розглянути можливість виділення додаткових субвенцій для інфраструктурних потреб і збільшення заробітних плат в органах влади і соціальних службах.