Щомісяця в зоні АТО перебувають до 70 капеланів, — отець Тарас

Про роль релігії та духовної підтримки для військових і цивільного населення Донбасу говоримо зі співорганізатором проекту «Волонтерський агітпотяг» отцем Тарасом.

Олена Бадюк: Чому ви вирішили долучитися до ініціативи?

Отець Тарас: Тут і думати не потрібно. Ситуація, яка зараз є в країні, змушує нас задуматись, знайти причину, чому це відбулося, і докласти максимум зусиль для того, щоб усунути цю причину. Сьогодні йде війна не тільки зброєю, а й інформаційна. Ми на цьому дуже багато втрачаємо. Коли волонтери запропонували ідею, церква це підхопила. Маючи можливість прямого спілкування з Генеральним штабом, з Укрзалізницею, ми швидко включилися в проект.

Тетяна Курманова: Что еще проходит, кроме встреч с детьми?

Отець Тарас: Це мав бути духовно-просвітницький патріотичний проект, який мав включати роботу з дітками, цивільним населенням, військовими. Деякі міста перенасичені увагою, але «глубинка» просить. Багато людей говорять: «Нарешті ви згадами, що ми — Україна».

У нас є духовно-просвітницький вагон, у якому є часточка історії і церковна капличка, для того, щоб можна було прийти і помолитися. До самого потягу закріплений військовий капелан, який уже декілька раз був в зоні АТО і знає місцевість. Він вирушив з Києва і перебуває там. У нас кожного місяця в зоні АТО перебуває від 50 до 70 капеланів. Вони розділені по військовій структурі.

З потягом виїжджає священник, який є координатором цього проекту, до них долучаються координатори по секторах, які долучають всіх військових священників, які знаходяться по військових частинах.

Паралельно з цим проектом ми запустили ще один до Великодня — Хресний хід з іконами та мощами. Ці два проекти в двох місцях перетинаються для того, щоб максимально дати інформацію та духовну підтримку.

Олена Бадюк: Розкажіть про співпрацю з Генштабом.

Отець Тарас: З військом церква працює дуже давно. Офіційні наші зустрічі почалися з 2000 року. Це було бажання церкви дати можливість військовослужбовцям задовольняти свої релігійні потреби.

Коли почалася військова агресія, ми швидко зорганізувалися.

Ми брали участь у підтримці наших військовослужбовців, які виходили з Криму.

З початком бойових дій на Східній Україні ми зрозуміли, що там має бути присутня церква. Не для підтримки війни, не для підтримки агресії, а для духовної підтримки наших воїнів.

Ми започаткували масштабний проект 9 місяців назад. Ми прийняли рішення, що ми створюємо нове управління, яке починає створювати військове духовенство в нашій церкві. Ми збираємо військових священників на ротацію. Кожна область дає на ротацію від 5 до 10 священників. Вони приїжджають до Києва, ми швиденько їх навчаємо.

Побувши 30 днів у бліндажах, священник приїжджає назад, і ми його відправляємо на парафію.

Для демобілізованого військового немає сьогодні авторитета, а військовий священник, який був з ним у бліндажах, стає для нього авторитетом.