З президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайлом Гончарем говоримо про газові схеми й майбутнє «Укргазвидобування».
Сергій Стуканов: Які існують газові схеми?
Михайло Гончар: Виток цих схем базується на тому, що газ українського видобутку має нижчу собівартість за імпортований газ. На цьому робили бізнес багато років. Розквіт цього бізнесу прийшовся на другу половину 2000-х. Ставицький на посаді керівника Національної акціонерної компанії «Надра України» та вже покійний міністр екології Василь Джарти елегантно організували газову схему. Її суть полягала в тому, що компанія «Надра України» виступала співзасновником спільного підприємства з потенційним інвестором. Потенційним інвестором була цілком конкретна особа, що використовуючи політичний і адміністративний ресурс, приходила з пропозицією, від якої було складно відмовитися. Насправді інвестором кошти вносились мінімально, їх могли навіть взяти з ресурсів свердловин.
Інша схема пов’язана з ідеєю договорів про спільну діяльність між «Укргазвидобуванням» й інвестором. Інвестори обирали найбільш перспективні свердловини і та чи інша група свердловин переводилась в режим спільної діяльності. Цей режим не передбачав створення юридичної особи.
Якщо немає юридичної особи, постає питання про те, як звітувати і платити податки. Контролюючих не бракувало, бо всі розуміли, що ця схема — якщо не чорна, то сіра. Правда, контролюючі приходили для того, щоб отримати хабар.
Ресурс, видобутий за рахунок спільної діяльності, завжди було важко розділити. На жаль, в нас немає обов’язкового обліку сировини, що добувається у свердловинах. В Україні цей облік ведеться кущовим характером.
У інвесторів були певні податкові зобов’язання. Вони зверталися до податкової з проханням отримати відстрочку і податкова завжди йшла їм на зустріч. У справі Онищенка, наприклад, ця схема має місце бути.
Тетяна Трощинська: Ці схеми працювали до останнього?
Михайло Гончар: Так, вони можуть працювати і дотепер, хоча зараз керівництво «Нафтогазу» і «Укргазвидобування» призупинило схему договорів про спільну діяльність.
Потрібно розуміти, що нам дійсно потрібно збільшити видобуток газу. 1 млрд. м3 — це загальний газовидобуток України в передвоєнний період. Можна збільшити видобування газу і на 7 млрд. м3, але при цьому потрібно розуміти, які кошти в цьому випадку доведеться інвестувати. На території Харківщини і Полтавщини є серйозна перспектива по газовидобутку. Харківщина — це 43% від державного газовидобутку, Полтавщина — 36%. Для того, щоб наростити видобуток хоча б на 5 млрд. м3, потрібно інвестувати мільярди гривень у розвиток цієї сфери. Це реально, але необхідно встановити прозорі правила гри і ліквідувати паразитарні схеми, коли інвестор хоче висмоктати залишковий ресурс і мінімізувати будь-які інвестиції.
Сергій Стуканов: Можна сподіватись на припинення роботи цих схем?
Михайло Гончар: Алгоритм, який було запущено минулого року, починає поволі спрацьовувати. Це крок у вірному напрямку, проте, якщо ми хочемо кардинально змінити ситуацію у сфері газовидобування, потрібно йти далі. Свого часу Міністерство екології оприлюднило повний список власників ліцензійних ділянок, наданих у користування відповідним суб’єктам. Проте там не видно кінцевого бенефіціара, у кожної ділянки є лише номінальні власники. Потрібно провести упрозорення цього сектору так, щоб можна було відрізнити справжнього інвестора від «липового».
Зараз «Укргазвидобування» внаслідок розділення бізнесу «Нафтогазу» може виявитись під загрозою роздерибанювання через приватизацію. Я вважаю, що «Укргазвидобування» має залишитись державною компанією. Серйозний інвестор з великими грішми не прийде в ситуації підвищених воєнно-політичних ризиків, прийдуть спекулянти і дерибанщики.
Сутність нашої «олігархономіки» не змінилась, хоча і трансформується. Зрештою, мова може йти про перерозподіл, адже невідомо, куди нас приведе цей процес.