Громадське радіо
В його рідній школі директорка обіцяла на похоронах хлопчика надати школі ім’я Данила. Але слова не додержала.
Проте у Покрові Дніпропетровської області одній зі шкіл нещодавно присвоїли ім’я Данила Дідіка.
Історію Данила нагадає нам волонтер і письменник Руслан Горовий, який опікується цією історією.
Олена Бадюк: Той похід на Марш єдності був для нього невипадковим?
Руслан Горовий: Так, невипадковим. Данька, попри свій вік – 15 років, був абсолютно свідомою особистістю, яка вже відбулася. 2015-ий рік, рік по Майдану, ми всі пам’ятаємо, які події вирували під час Майдану в Харкові. І йти на Ходу гідності, яка присвячена річниці Майдану, могла тільки людина, яка свідомо розуміла, що вона робить. Він пішов туди з товаришами, і один з його друзів теж загинув тоді.
Він розумів, що відбувається, що все було тоді в напрузі, він йшов у першому ряду, тобто це все говорить про велику самосвідомість цього хлопчика. Майже добу після вибуху лікарі боролися за його життя, і так і не змогли нічого зробити, Данька помер у лікарні. Тому тепер дуже хотілося б увіковічить його пам’ять.
Олена Бадюк: І спочатку керівництво школи обіцяло перейменувати школи на його пам’ять?
Руслан Горовий: Ситуація дуже проста: на похоронах Даньки всі, і директорка зокрема, поставали на коліна, і вона розповідала, що буде ініціювати надання школі імені Дані, і буде багато що зроблене для увічнення пам’яті. І коли через деякий час нічого не відбувалося, а саме після цього Нового року, я поговорив з батьками і написав пост, що потрібно допомогти директорці. Ось тут пішов скажений спротив з її боку. Було безліч відмовок, чому цього робити не можна: від того, що вона боїться за дітей, бо будуть теракти, що діти не хочуть, що колектив проти до того, що «школа вам не кладовище». Після того, як Кернес сказав, що повісить табличку, вона раптом почала шукати варіанти, як зробити ту табличку.
Але є буква закону – є петиція, яка набрала 5 тисяч голосів, мають відбутися слухання, і зі згоди трудового колективу надається ім’я школі. В даному випадку набралася петиція, документів, які свідчить, що колектив проти, не існує, всі кажуть у приватних розмовах: «Як директорка скаже, так і буде». Директорка проти, а навіть не провелися слухання.
Олена Бадюк: В нас є інший приклад – у Покрові відбулося вшанування Данила, і одній зі шкіл міста присвоїли ім’я Данила Дідіка. Що це за школа?
Руслан Горовий: Це спортивна школа. Влада Покрова і активісти підключилися до цієї історії саме через її розголос у Фейсбуці. Коли стало зрозуміло, що у Харкові стикнулися з непорозумінням, вони провели роз’яснювальну роботу, якісь слухання, пройшли всі процедури самі: позвали батьків на відкриття, пояснили дітям, хто це, чому спортивна школа має носити його ім’я. Адже Данька займався футболом, дзюдо та плаванням.
Олена Бадюк: З нами на телефонному зв’язку Валерія Боєва, громадська акти вістка міста Покрова, яка була присутня на присвоєнні спортивній школі імені Валерія Дідіка. В якій атмосфері відбулося це вшанування?
Валерія Боєва: Ми нікого насильно не зганяли, діти самі зголосилися, самі попросилися заспівати, написати вірші, які присвятили Дані, один хлопчик намалював його портрет. Пройшло все душевно, просто, невимушено, без всякого пафосу.
Громадське радіо готове надати майданчик для висловлювання своєї позиції керівництву школи у Харкові, де навчався Данило Дідік.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.