«Сначала Гаага, чувак». Як кияни відповіли російському художнику

У Києві на Подолі з’явилися роботи російського художника Слави Ptrk в рамках німецького проекту «Креативна миротворчість». Він ототожнив «ключові слова» пропаганди російсько-української війни. Тут же і сюжет збитого боїнга МН17.

Українська дослідниця та історикиня Світлана Осипчук відповіла на це інтервенцією — вона зафарбувала слова новим графіті «сначала Гаага, чувак». Про цю історію в ефірі «Громадського радіо» розповідає Євгенія Олійник, співредакторка інтернет-видання Korydor, де з’явилася стаття на цю тему.

Ірина Славінська: Про що був проект російського художника Слави Ptrk?

Євгенія Олійник: Цей проект був присвячений співіснуванню російської та української пропаганди у медійному просторі, художник поєднав оці ключові слова російсько-українського конфлікту. Треба зазначити, що у певних випадках йому вдалось це зробити біль-менш вдало. Але в інших він поєднав слова дражливим для публіки чином. Найбільше киян зачепив опис на фейсбуці художника, де він урівнює ці слова і каже, що з якої сторони на них не дивитись, вони мають одне й теж значення.

Ірина Славінська: Наведіть приклади пар слів, які він пропонує?

Євгенія Олійник: Скажімо, там була пара «АТО» і «Карательная операция», що, в принципі, відповідає його концепції представлення пропаганди. Але він поставив знак дорівнює між «ЗРК Бук» і «СУ-25».

Ірина Славінська: Ця пара слів «ЗРК Бук» і «СУ-25» стосується трагедії боїнга МН17 і погляду на те, хто його збив.

Євгенія Олійник: Так, власне це і зачепило найбільше. Бо, з одного боку, є версія російської пропаганди, а з іншої — доведений факт. Тому говорити, що ці речі тотожні не можна.

Ірина Славінська: Що зробила київська історикиня Світлана Осипчук?

Євгенія Олійник: Вона замалювала «ЗРК Бук» і «СУ-25» і написала «сначала Гаага, чувак». Світлана апелює до міжнародного розслідування і вказує на те, що між брехнею і доведеним фактом все-таки є різниця.

Ірина Славінська: Хто ці люди, які організували цей проект? Цей художник не просто так приїхав в Україну?

Євгенія Олійник: Так, йдеться про те, що це не була особиста ініціатива художника, а частина більшого проекту «Креативна миротворчість», який реалізовує Міністерство закордонних справ Німеччини та організація «Декабристи», яку заснували кілька років тому російськомовні активісти у Берліні. Проект також відбувається у Грузії, Вірменії, Азербайджані і, якщо я не помиляюсь, двох містах Росії.

Ірина Славінська: Хто відбирає художників, як відбувається кураторський процес?

Євгенія Олійник: Я тут здогадуватимусь. Думаю, є певні аплікаційні форми, художники подають анкети і, очевидно, з німецької сторони відбувається відбір.

Ірина Славінська: Наскільки інституції, які організовують цей проект, можуть контролювати митців, задавати тон?

Євгенія Олійник: Як видно з цього проекту, якщо знадобилось вибачення чи пояснення від організації вже після того як проект з’явився на вулицях Києва, вочевидь, художникам дається якась свобода. Що, в принципі, правильно, тому що проект цього художника не повністю хибний. Там є про що дискутувати, про що подумати, але певні його висловлювання виявилися дратівливими і образливими для киян.

Анастасія Багаліка: В усі часи, всім митцям, які підтримували навіть нацистів давали право висловлюватись. Це дійсно позиція митця підтримувати чи не підтримувати, відображати чи не відображати у своїй творчості. В чому дискурс в нашій ситуації — чи має це бути на наших вулицях чи ні?

Євгенія Олійник: Тут важливо, що цей проект відбувається у публічному просторі, його не можна цензурувати, заборонити, ніж якби він був у галереї. З ним треба якось співпрацювати, реагувати, як і зробила історикиня Світлана Осипчук.

Тут не йдеться про те, що ми забороняємо певне мистецьке висловлювання, цього не можна зробити в даній ситуації, йдеться про певну різку реакцію, яка є дещо симптоматичною.