«Сначала Гаага, чувак». Як кияни відповіли російському художнику

Київська дослідниця та історикиня різко відповіла російському художникові на його графіті про збитий боїнг МН17

Ведучi

Анастасія Багаліка,

Ірина Славінська

Гостi

Євгенія Олійник

«Сначала Гаага, чувак». Як кияни відповіли російському художнику
https://static.hromadske.radio/2016/10/hr_kyivdonbass-16-10-27_oliynuk.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/10/hr_kyivdonbass-16-10-27_oliynuk.mp3
«Сначала Гаага, чувак». Як кияни відповіли російському художнику
0:00
/
0:00

У Києві на Подолі з’явилися роботи російського художника Слави Ptrk в рамках німецького проекту «Креативна миротворчість». Він ототожнив «ключові слова» пропаганди російсько-української війни. Тут же і сюжет збитого боїнга МН17.

Українська дослідниця та історикиня Світлана Осипчук відповіла на це інтервенцією — вона зафарбувала слова новим графіті «сначала Гаага, чувак». Про цю історію в ефірі «Громадського радіо» розповідає Євгенія Олійник, співредакторка інтернет-видання Korydor, де з’явилася стаття на цю тему.

Ірина Славінська: Про що був проект російського художника Слави Ptrk?

Євгенія Олійник: Цей проект був присвячений співіснуванню російської та української пропаганди у медійному просторі, художник поєднав оці ключові слова російсько-українського конфлікту. Треба зазначити, що у певних випадках йому вдалось це зробити біль-менш вдало. Але в інших він поєднав слова дражливим для публіки чином. Найбільше киян зачепив опис на фейсбуці художника, де він урівнює ці слова і каже, що з якої сторони на них не дивитись, вони мають одне й теж значення.

Ірина Славінська: Наведіть приклади пар слів, які він пропонує?

Євгенія Олійник: Скажімо, там була пара «АТО» і «Карательная операция», що, в принципі, відповідає його концепції представлення пропаганди. Але він поставив знак дорівнює між «ЗРК Бук» і «СУ-25».

Ірина Славінська: Ця пара слів «ЗРК Бук» і «СУ-25» стосується трагедії боїнга МН17 і погляду на те, хто його збив.

Євгенія Олійник: Так, власне це і зачепило найбільше. Бо, з одного боку, є версія російської пропаганди, а з іншої — доведений факт. Тому говорити, що ці речі тотожні не можна.

Ірина Славінська: Що зробила київська історикиня Світлана Осипчук?

Євгенія Олійник: Вона замалювала «ЗРК Бук» і «СУ-25» і написала «сначала Гаага, чувак». Світлана апелює до міжнародного розслідування і вказує на те, що між брехнею і доведеним фактом все-таки є різниця.

Ірина Славінська: Хто ці люди, які організували цей проект? Цей художник не просто так приїхав в Україну?

Євгенія Олійник: Так, йдеться про те, що це не була особиста ініціатива художника, а частина більшого проекту «Креативна миротворчість», який реалізовує Міністерство закордонних справ Німеччини та організація «Декабристи», яку заснували кілька років тому російськомовні активісти у Берліні. Проект також відбувається у Грузії, Вірменії, Азербайджані і, якщо я не помиляюсь, двох містах Росії.

Ірина Славінська: Хто відбирає художників, як відбувається кураторський процес?

Євгенія Олійник: Я тут здогадуватимусь. Думаю, є певні аплікаційні форми, художники подають анкети і, очевидно, з німецької сторони відбувається відбір.

Ірина Славінська: Наскільки інституції, які організовують цей проект, можуть контролювати митців, задавати тон?

Євгенія Олійник: Як видно з цього проекту, якщо знадобилось вибачення чи пояснення від організації вже після того як проект з’явився на вулицях Києва, вочевидь, художникам дається якась свобода. Що, в принципі, правильно, тому що проект цього художника не повністю хибний. Там є про що дискутувати, про що подумати, але певні його висловлювання виявилися дратівливими і образливими для киян.

Анастасія Багаліка: В усі часи, всім митцям, які підтримували навіть нацистів давали право висловлюватись. Це дійсно позиція митця підтримувати чи не підтримувати, відображати чи не відображати у своїй творчості. В чому дискурс в нашій ситуації — чи має це бути на наших вулицях чи ні?

Євгенія Олійник: Тут важливо, що цей проект відбувається у публічному просторі, його не можна цензурувати, заборонити, ніж якби він був у галереї. З ним треба якось співпрацювати, реагувати, як і зробила історикиня Світлана Осипчук.

Тут не йдеться про те, що ми забороняємо певне мистецьке висловлювання, цього не можна зробити в даній ситуації, йдеться про певну різку реакцію, яка є дещо симптоматичною.