Українська поетеса Вікторія Бричкова-Абу Кадум вже багато років проживає в Йорданії, де активно підтримує роботу українського культурного центру, пише вірші і нещодавно видала книгу. Багато її творів присвячені Героям Небесної сотні, військовим і їхнім сім’ям.
Олена Бадюк: Наскільки часто буваєте в Україні?
Вікторія Бричкова-Абу Кадум: Останнім часом частіше буває. Тепер вже читач хоче мене бачити в Україні.
Пишу я вірші з 13 років, але був період затишшя. Поету потрібен читач, поет не може писати в шухляду. Вже з розвитком соцмереж, вже коли почала вірші викидати в інтернет, читачі коментують, підтримуюсь, я зрозуміла, що це комусь потрібно. Тим більше, після подій Майдану, трагічних подій, які відбуваються зараз на Сході України, почала писати ще активніше.
Олена Бадюк: Як давно ви проживаєте в Йорданії?
Вікторія Бричкова-Абу Кадум: Вже 15 років, доля склалася, що я вийшла заміж за араба і довелося виїхати. Йорданія мене зустріла тепло. Чоловік мене поступово знайомив з традиціями…
Олена Бадюк: Отже, першою подією, яка суттєво змінила вашу творчість – була Революція Гідності. Про що ви почали писати тоді?
Вікторія Бричкова-Абу Кадум: Почала писати вже тоді, коли пішли перші вбиті, почалися розстріли активістів Майдану. Тоді хотілося, щоб ті жертви були немарні. Зараз з часом, коли бачу цю обстановку, в душі якесь, можливо, розчарування. Я знаю, що смерті не були марними, але все одно, хотілося, щоб це цінували більше.
Олена Бадюк: Пам’ятаю, ви на своїй сторінці у Фейсбуці публікували вірш пам’яті Аміни Окуєвої.
Вікторія Бричкова-Абу Кадум: Мені хотілося написати вірша, щоб українці, християни, зрозуміли, який подвиг для них зробила проста мусульманка, але жінка-воїн.
«Не сталось осічки, не сталось промашки,
Не став на заваді шакалам хто-небудь…
Злетіла над світом поранена пташка,
Солдат у хіджабі з очима, як небо…
Із серцем хоробрим, із мужнім настроєм,
З АК за тендітними диво-плечима…
Жаль, ворога плани ніяк не розстроїв
Солдат у хіджабі з яснИми очима…
Політ обірвався — нам ранили совість,
Поранили віру в державнім масштабі…
І жалощів дали, забравши натомість
Ці очі блакитні солдата в хіджабі…
Зробили багато, проживши так мало,
Ці руки солдатські, ці руки жіночі…
Бунтарську красу слабаки розстріляли —
У спину, з кущів, щоб не бачити очі…»
Повну версію розмови та вірші у виконанні авторки слухайте у звуковому файлі