Сергій Стуканов: Як бути об’єктивним і пам’ятати про те, що це все ж таки наша війна?
Лариса Івшина: Ми повинні усвідомити, якою журналістикою займаємось. На початку 1990-х була багата на практики, тренінги діяльність. Добрі люди вчили українських журналістів політики безсторонності. Можна сказати, успішно навчили. Деякі речі сприйняті занадто буквально.
Українським журналістам, крім інструментальних речей, потрібно розуміти, на який стрижень ти все це нанизуєш. Об’єктивізм і відстороненість заповнили пустоту і перетворилися на пофігізм. Перш ніж збудувати ВВС, треба збудувати Британію. У нас немає нової держави.
Спочатку треба перемогти, а потім відсторонюватися. Життя на фронті однозначне, воно вимагає від тебе позиції.
Ілона Довгань: Чи треба ставати на одну сторону?
Лариса Івшина: Якщо ми маємо визначитися, то це ускладнюється тим, що наші політики постійно маневрують. Через це з’явилися Мінські угоди, АТО.
Я противник передачі влади способом майданів. Це питання величезного викиду пасіонарної енергії, яка іде в пісок.
Сергій Стуканов: Як ви ставитесь до оприлюднення прізвищ українських журналістів, які акредитувались за лінією розмежування?
Лариса Івшина: Ситуація неоднозначна тим, що в один список потрапили всі. Іноземні журналісти не зобов’язані ставати на нашу точку зору. А ми зобов’язані визначитися. Я вважаю, що українцям інформацію з того боку має постачати військова розвідка.
Сергій Стуканов: На минулому тижні відбулося нехтування процедурами у парламентській залі, коли під одну людину змінюється закон. Чи є виправдання цьому?
Лариса Івшина: Перемогти той тренд, який задає Кремль і його технологи, можна тільки підвищенням якості у всіх сферах життя. Кумівство, всепроникаюча корупція заведуть нас в гірше багно, ніж було до Майдану.
Ілона Довгань: В Чечне украинцев признали виновными в злодействах во время чеченской войны. Що ми можемо зробити?
Лариса Івшина: Росія взяла курс на знищення української державності. Як Гітлер вирішував єврейське питання, так для Путіна — українське. Українці тримаються за ідентичність, але немає крупних кроків на високому політичному звучанні.
Ми бачили тріумфальний виступ Джамали. Вона уособлює ідентичність і модернізацію. Правду про свій народ вона підняла на високий симфонічний рівень. В той же час українська політика способом призначення Генпрокурора показала «глибоку попсу». Нам потрібно вимагати від політиків кроків а-ля Джамала.