Ірина Ромалійська: Як ви оцінюєте цю заяву?
Сергій Гайдук: Я оцінюю цю заяву як електоральну, тому що юридично вона не оформлена.
Ірина Ромалійська: Путін говорить про те, що в нас там залишилися кораблі, бронетехніка і авіаційна техніка. Скільки взагалі в нас там залишилося техніки?
Сергій Гайдук: Я почав би з того, що цей процес повернення техніки мав початок ще з 2014-го року, коли з 31 березня по 16 червня був етап повернення військової техніки, але російською стороною він був зупинений, і головною аргументацією цього було загострення ситуації на сході нашої держави.
Відповідно, за цей проміжок часу, коли відбувалося повернення техніки, була зроблена колосальна робота. Наприклад, із 49-ти кораблів, катерів та суден воєнного забезпечення на континентальну Україну було переведено 32. Але росіяни шукали будь-які приводи, щоб затягнути цей процес, а потім і зовсім його зупинили.
Особливість передачі цієї техніки була в наступному: частина кораблів пішла своїм ходом, частина кораблів переміщувалася на буксирі, авіаційна техніка переміщувалася лише автомобільним транспортом. Тому на першому етапі наша сторона запропонувала російській стороні зробити жест доброї волі – щоб корнет «Тернопіль» самостійно перейшов до пункту базування в Одесу і два МІГ-29 з Бельбеку теж летіли самостійно. На що російська сторона не погодилася. І потім почалися перегони стосовно графіку виводу кораблів. Ми підготували свій проект, вони – свій, але консенсусу ми не знайшли. Ми наполягали на тому, щоб кораблі і техніка, яка може самостійно переміщатися, перемістилася самостійно на першому етапі. А на другому етапі використовувати додаткові засоби – буксирування, розбірка та вивіз. Російська сторона запропонувала інший варіант: те, що не може саме пересуватися, сказали забирати в першу чергу, а те, що може самостійно пересуватися – потім.
Ірина Ромалійська: Яка в цьому логіка?
Сергій Гайдук: Століттями вже відомо, що немає логіки в тому, що сказано росіянами, ми до цього вже звикли.
Ірина Ромалійська: А ціль тоді яка?
Сергій Гайдук: Я думаю, що як і тоді, так і зараз це просто козир в руках у Путіна, що стосується певного шантажу, і можна в потрібний час дістати той козир та маніпулювати. Зараз виникає питання: чому три з половиною роки було мовчання? Чому три з половиною роки ніхто про це не згадував? А відповідь дуже проста. За три з половиною роки в Криму було створене потужне угрупування, Чорноморський флот РФ наповнився фрегатами, малими ракетними кораблями, підводними човнами, береговими ракетними комплексами, носіями керованої ракетної зброї. І Путін розуміє, що Чорноморський флот – це інструмент захисту національних інтересів та вплив на східний фланг НАТО, на розміщення систем ПРО в Польщі та Румунії. Тобто в цій ситуації Путін розуміє, що таке геополітичне лідерство і геополітична позиція Російської Федерації в даному регіоні. На жаль, ми цього досі не можемо зрозуміти, і наша національні інтереси по морю навіть не сформовані, не те що захищаються, адже в нас немає морської доктрини.
Тому Путін тримав цей козир, умовно м’яч в руці, зараз він його кинув в нашу сторону. А Україна має три варіанти в цій ситуації: або спіймати цей м’яч, або ухилитися від нього, або кинути назад.
Чи не краще нам побудувати корвети за новими стандартами, ніж відновлювати кораблі, які мають стандарти Радянського Союзу?
Ірина Ромалійська: Чи може зараз третя країна зайти і забрати нашу техніку для України?
Сергій Гайдук: Однозначної відповіді на це запитання дати неможливо. Питання складне і на нього не потрібно шукати простих відповідей. Всі знають, що Україна подала позови в міжнародні суди. От зараз правовики міжнародного рівня повинні глибоко проаналізувати ситуацію. Наприклад, якщо ми говоримо «ні», ця військова техніка, яка залишилася в Криму, стає фактом окупації та незаконного відторгнення нашої території, рухомого та нерухомого майна.
Якщо ми робимо заяву, що ми забираємо нашу військову техніку, тоді виникає інша міжнародно-правова позиція про те, що Україна і Росія знайшли між собою порозуміння, почали між собою домовлятися, і це питання може вирішитися поза межами судів.
По-третє, потрібно знати той стан, в якому знаходиться військова техніка в Криму. Якщо говорити по корабельному складу, до 70-80% озброєння військової техніки знаходиться на кораблях, і воно російського чи іноземного виробництва. Наприклад, ми його забрали, а чи вирішене питання імпортозаміщення? По-друге, чи ми спроможні будемо підняти цей пласт, з огляду на те, в якому стані знаходяться наші судноремонтні підприємства? Чи є в нас запасні частини і приладдя для того, щоб відновити цю техніку, яка на 70% російська і іноземна?
Ірина Ромалійська: А немає?
Сергій Гайдук: А звідки вони візьмуться, якщо всі запасні частини виробляють в Росії?
Далі виникне питання дислокації, питання соціального захисту особового складу, який буде займатися цієї технікою, а найголовніше – фінансова складова, а це десятки мільярдів гривень. І я хотів би тут провести паралель з нещодавно відкоригованою державною програмою будівництва українських корветів. Ціна побудови чотирьох корветів коштує 32 мільярди гривень, і така ж приблизно сума потрібна буде на відновлення чи утилізацію того, що ми заберемо з Криму. Так чи не краще нам побудувати корвети за новими стандартами, ніж відновлювати кораблі, які мають стандарти Радянського Союзу?
Ірина Ромалійська: Якщо все ж таки Україна вирішить забрати цю техніку, як ви ставитеся до пропозиції Путіна, що вони можуть самі транспортувати її в Одесу? Я чула такі думки, що це може бути ледь не розвідницька операція з боку Росії.
Сергій Гайдук: Чуток і вигадок щодо цієї ситуації дуже багато, і тут потрібно мислити прагматично. Якщо хтось сподівається, що відбудеться чудо, то я можу навести приклади. Половина з 17 кораблів, які там залишилися, на період 2014-го року, могла самостійно переміститися на материкову Україну. Така ж ситуація з літаками.
Другий аргумент – ми маємо досвід 1996-го року, коли ми приймали кораблі від Чорноморського флоту колишнього Радянського Союзу, і маємо досвід 2014-го року. Чуда не буде – техніка буде виведена з ладу. Коли я готувався до ефіру, я переглянув акти прийому корабля «Костянтин Ольшанський» у 1996-му році від російської сторони, і я повинен сказати, що по стану матеріальної частини два головних двигуна були виведені з ладу, на кораблі не вистачало близько 200 електродвигунів, вони були або виведені з ладу, або демонтовані. Реактивна система залпового вогню не працювала, система вентиляції та система «холод машин» теж не працювала. Корвет «Хмельницький» – теж саме, але там була взагалі ситуація парадоксальна, туди росіяни пісочку кинули в головні двигуни. Були виведені з ладу артилерійські установки.
Ірина Ромалійська: Це при передачі у 1996-му році?
Сергій Гайдук: Так, а ви думаєте зараз буде краще? В «Ольшанського» і на 2014-ий рік були проблеми з двигунами, а через 3,5 роки, коли озброєння військової техніки не експлуатується та не обслуговується, то в якому воно там стані знаходиться? Тому при всьому бажанні потрібно бути прагматиком.
Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.
Про радіо «Хартія», його програми та мету. Гість — Сергій Жадан, український письменник, креативний директор… Read More
Чому заповіт — це не тільки права та блага? Про це в етері Громадського радіо розповів Юрій… Read More
Тетяна Трощинська обговорює головні новини тижня з публіцистом Віталієм Портниковим. Read More
Заступник голови Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей Микола Литвиненко розповідає в… Read More
Що відчуває дитина, коли втрачає близьки? Чого варто уникати, аби не травмувати ще більше? Про… Read More
На Херсонщині окупанти відбирають житло місцевих, навіть попри надані документи про право власності. Деталі розповів… Read More