«Громадське радіо»
Микола Васильков, спортивний репортер, радник-консультант головного тренера збірної України по футболу Андрія Шевченка, розповідає, чому та як чому дискваліфіковують стадіони та чому так відбувається з українськими стадіонами.
Лариса Денисенко: Розкажіть, будь ласка, на конкретному прикладі, чому так відбувається, і хто в цьому винний?
Микола Васильков: Це питання процедурного розбиття дуже комплексне і багатопрошаркове. Всі випадки дуже різні, оскільки відсутнє правове поле взагалі у футболі. Таке поняття як справедливість для футболу настільки умовне, що ви собі навіть не уявляєте. За будь-яку підозру можуть покарати ледь не довічно. У футболі це нормальна практика і є багато таких прикладів.
Наприклад, була відома історія із Суркісами та шубами. Там взагалі не було жодної доказової бази, крім писульки, який надав арбітр гри. Саме арбітр гри сказав, що йому пропонували шуби. І після того «Динамо» суттєво покарали, викинули на три роки з Єврокубків. Тоді не було ані доказової бази, ані розслідування, ані висновків. Така у них система залякування.
Ситуація зі стадіонами така ж за своєю суттю, проте значно ширша. Я працюю зараз радником тренерського штабу збірної, і ми зіштовхнулися з тим, що майже нема, де грати. ФІФА не дозволяє грати ніде в Дніпропетровську і Харкові, вважаючи ці міста прифронтовими.
Лариса Денисенко: Як ухвалюються випадки, за яких стадіон або місто визнаються небезпечними?
Микола Васильков: У ФІФА є величезна конусна структура з дисциплінарних комітетів та виконкомів. Такі питання вирішуються одним із департаментів і остаточно підтверджуються їх центральним органом. І це директива, яка розповсюджується, на всі країни-члени ФІФА.
Лариса Денисенко: Там бодай запитується або вислуховується точка зору країни, де розташовані ці стадіони?
Микола Васильков: Ні, країна в цьому випадку може подати апеляцію, що й робить кожна країна, отримуючи подібне рішення, зокрема і наша Федерація футболу України. Ми отримали заборону на гру на стадіонах Дніпропетровська і Харкова, там, де є великі стадіони, які приймали Чемпіонати Європи з футболу. Ми їх виконували, залишаючи за бортом уболівальників. Це рішення дивне, тому що і Харків, і Дніпро — мирні міста, з таким же успіхом можна було заборонити Київ і Одесу, де поки що грати дозволено.
Небезпеки насправді не існує, тому що сюди ж не долітають гради або кулі снайперів, а якщо йдеться про те, що танки швидко можуть подолати цю відстань, то вони так само і до Одеси можуть доїхати.
Лариса Денисенко: Тут не беруться до уваги перельоти?
Микола Васильков: В Харкові на той час уже був відкритий переліт, а в Дніпрі справді з цим був клопіт.
Лише нещодавно зусиллями Президента України в Харкові відкрили стадіон, і збірна України планує в листопаді провести там першу за тривалий час міжнародну гру зі збірною Сербії.
Проте це не весь клопіт збірної. У нас вийшло так, що, наприклад, першу гру збірна тренерського штабу Андрія Шевченка мала провести в Києві на стадіоні «Олімпійський». Це наш провідний стадіон. Але так не сталося через інцидент, який стався ще у 2013 році в одному із матчів кваліфікації на Чемпіонат світу, коли Україна грала проти Сан-Марино.
Є така організація FARE, яка стежить за проявами расизму, нацизму і всього такого у Європі. Ця організація буває не скрізь, але саме на той матч надіслала свого хлопчика-українця, який стояв і маленькою камерою фіксував те, що йому хотілося. Той матч був повністю бенефісом України. Всі комітети були задоволені там, як він відбувся. І потім як грім, серед ясного неба вийшов звіт FARE, у кому йшлося про те, що під час матчу було виявлено прояви расизму і нацизму.
Ці докази були смішними, на мій погляд. Він вгледів якогось чувачка на трибуні з футболкою «88», що, за їх статутом, є прихованим проявом нацизму, тому що, по-перше, «88» — це сублімація СС, а, по-друге, число 88 є закодованим привітанням «Heil Hitler!» («Хайль Гітлер!»), оскільки літера «H» стоїть в латинському алфавіті восьмою.
Потім були виявлені прояви расизму, нас покарали за фаєри і щось ще.
В українському суспільстві було дуже велике обурення, тому що це ішло в розріз нашими настроями, тому що у на с насправді немає расистських настроїв і такого тренду загалом.
На сайті FARE щодо до проявів нацизму відносять і організацію УНА-УНСО, червоно-чорний прапор, всі сучасні види свастики в тевтонських хрестах і зображення Бандери, Шухевича і Коновальця. Тобто вони вважають нацизмом половину нашої культурної спадщини і національної свідомості.
Ірина Сампан: Багато спортивних коментаторів, з якими я спілкувалася, говорять, що у цій організації FARE є багато українофобних настроїв і зв’язків з Російською Федерацією.
Микола Васильков: Так. Тому що ситуативно або історично Росії вигідно на нас натягувати ці штанці і брунатні сорочки нацистів. Зрозуміло, що ця риторика притягнена за вуха, а в Росії цих нацистів було ще й більше.
І навіть той хлопець Павло з FARE, який був супервайзером, він навіть свого номеру мобільного нікому не давав, тому що він усвідомлював обурення суспільства через цю ситуацію.
Лариса Денисенко: Ці їх супервайзери по всьому світу? Який їх статус?
Микола Васильков: Так, вони, в принципі, по всьому світу. Вони отримують спеціальну акредитацію на змагання від ФІФА, тому що FARE офіційно з ними співпрацює.
Після того випадку вони дискваліфікували нашу збірну, наступний матч циклу Чемпілнату світу ми мали провести за порожніх трибун. Ми його вже відіграли, але було дуже шкода, тому що це був перший матч Андрія Шевченка як тренера, і всі нервувалися. Крім того, на весь наступний цикл Чемпіонату світу, до кінця 2017 року, вони дискваліфікували «Арену Львів». І тепер вийшло так, що ми взагалі можемо грати лише у Києві чи Одесі.
Ірина Сампан: Але порожні трибуни — це ж колосальні збитки, а крім цього ще й накладають штраф.
Микола Васильков: Безумовно, це збитки. І я навіть не рахую фінансові втрати, це моральні збитки. Для футболістів це дивне відчуття, тому що вони не можуть повністю сконцентруватися, оскільки виникає відчуття тренування, а не реальної гри.
Це і збитки в тому плані, що збірна грає для своїх уболівальників і провокує національні почуття. Мало того, що ми граємо при порожніх трибунах, так нам ще незалежним жеребкуванням закинули збірну Косово, країни, яку Україна не визнала. І виходить, що вони сюди навіть не можуть заїхати, тому що паспорти Косово наші прикордонники не пропускають. ФІФА сказало, що ми маємо вирішувати цю проблему самостійно, інакше нас просто дискваліфікують. Тоді нам запропонували грати на нейтральному полі, що теж погано. Виходить, що наша збірна грає не на очі уболівальників.
Я читав цікаву статтю, що, можливо, стратегічно ФІФА не хоче бачити Україну як переможницю групи, яка потрапляє в Росію, тому що поїхати Україні в Росію — це політичний момент. Якщо Україна, здобувши перемогу в групі, туди не поїде, нас дискваліфікують і це стане прецедентом. І той, і той випадок невигідний ФІФА, якщо вони все-таки залишають право проведення Чемпіонату за Росією, а незважаючи ні на що, її не чіпають, а чіпляються до України.
Лариса Денисенко: Коли представники FARE фіксують якісь порушення, що відбувається далі?
Микола Васильков: Вони роблять звіт, у якому по пунктах розписують всі порушення, і подають його в дисциплінарний комітет міжнародної організації ФІФА або УЄФА, залежно від статусу гри. І вони на основі практики прецеденту звіряють факти правопорушень. А рішення ФІФА мають обов’язковий характер.
Зараз і Польщі, і в Італії дискваліфіковують стадіони. Така практика є дуже розповсюдженою, натомість, мені здається, вони повинні були б модернізувати всі свої умови.