У коридорах Путіна у Медведчука є конкуренти, — Роман Безсмертний

Про приховану частину Мінського процесу говоримо з Романом Безсмертним — колишнім представником України в переговорній групі.

Тетяна Трощинська: Сьогодні Путін ліквідував Крим як федеральний округ і приєднав його до Південного федерального округу. Що, на вашу думку, сталося насправді?

Роман Безсмертний: Зрозуміло, що всі ці ігри зі статусом автономії Криму є нікчемними з точки зору міжнародного права. Для того, щоб мобілізувати виборців перед осінніми виборами, кремлівські вожді намагаються імітувати процеси, які демонструють їхній нібито вплив на ситуацію. Фраза «денег нет, но надо держаться» — суть того, що відбувається.

Понад рік ми обговорювали питання будівництва Керченського мосту. Говорили навіть, що по цьому мосту вже наприкінці 2017 року їздитимуть автомобілі. Вони не їздитимуть там ні наприкінці 2017 року, ні пізніше. Санкції діють, процес з точки зору міжнародного впливу на ситуацію в РФ є серйозним, а Путін метається у пошуках відповідей на питання «де обіцяний кримчанам рай?».

Анастасія Багаліка: В списку людей, яких бойовики вимагають від України, є й засуджені за кримінальними статтями.

Роман Безсмертний: В цьому списку є особи, що були засуджені задовго до початку війни. По суті, це ті люди, яким після визволення вручають гвинтівку і змушують стріляти в українських військових. Нечасто ми говоримо й про те, що на окупованих територіях лишилось кілька пенітенціарних установ, де досі залишаються ув’язнені.

Анастасія Багаліка: Сама людина може бути взагалі не пов’язаною з бойовиками?

Роман Безсмертний: Очевидно, так. В багатьох випадках це лише механізм шантажу української сторони.

Тетяна Трощинська: Що ви можете сказали з приводу нещодавньої заяви Віктора Медведчука про те, що переговори по звільненню заручників веде лише він?

Роман Безсмертний: Вже 3 місяці я не беру участі у переговорному процесі. Контакти з представниками окремих районів Донецької і Луганської областей здійснює не тільки він. Якби я зараз почав перераховувати всіх тих, хто ходить кремлівськими коридорами, я б здивував самого Віктора Володимировича Медведчука. Там у нього є конкуренти, що боряться за такий же вплив на Путіна.

Тетяна Трощинська: Ці переговори є безрезультатними?

Роман Безсмертний: Як свідчать українські розвідувальні данні — по-різному. Дехто досягає результатів, часом — неприємних для Віктора Медведчука.

Анастасія Багаліка: Звільнення українських заручників можуть бути пов’язані з впливом певних осіб?

Роман Безсмертний: Найбільший вплив на цей процес мають громадяни. Я би звернув вашу увагу на періодичні звернення батьків незаконно утримуваних на цих територіях людей. Окремі прізвища виконують лише процесуальні функції в цьому процесі. З моєї точки зору, міжлюдський діалог впливає на розв’язання ситуації набагато більше.

Тетяна Трощинська: Батьки і близькі полонених вважають, що публічність допомагає у цій ситуації. Що з цього приводу думаєте ви?

Роман Безсмертний: Від самого початку роботи у мінському процесі я категорично не розумів українську владу, що наполягала на його закритості. Як потім виявилось, в полоні знаходились люди, що вже були неоперабельними. Це свідчить про звірську нелюдяність тих, хто бере участь у цьому процесі з того боку.

Я розумію кремлівських вояк, вони завжди використовували ідіотичні механізми по відношенню до людей, але я не розумію українську владу, що намагалась закрити інформацію. Ми щоденно бачимо до 4000 переїздів через лінію розмежування. Молоді люди знаходяться в Києві, Харкові чи Дніпропетровську, а їхні батьки — на окупованих територіях. Це хіба не механізм розв’язання проблеми? Я вже не кажу про те, що в районі лінії розмежування вже давно йде безпосереднє спілкування. Крім того, там працює і бізнес, в багатьох випадках — не проти України. Міжлюдські стосунки здатні більше вплинути на ситуацію, ніж процеси, що відбуваються на високому рівні. Там все заходить у мережеві плетіння політичних інтересів.

Тетяна Трощинська: Вам не здається, що в нас це недостатньо задіяно? Зрештою, міжлюдські стосунки і рішення, що мають прийматися державою — це різні речі.

Роман Безсмертний: Я переконаний в правильності вашого твердження. Всі інструменти, починаючи від соцмережі і завершуючи матеріалами ЗМІ, мають бути задіяними. Мій політичний досвід підказує, що населення цих територій завжди більше зважало на людські контакти та їх аргументованість. Разом з тим, жителям окупованих територій Москва вже засмітила мізки, і лікувати їх — це непроста справа.

Анастасія Багаліка: Мінський процес має 4 переговорні підгрупи. Хоч в одній з них він не зайшов у глухий кут?

Роман Безсмертний: По двох напрямкам, з моє точки зору йде досить активна робота. Це гуманітарна і безпекова групи. Дуже складно вирішується питання по економічній підгрупі, хоча потенційно це один з найбільш перспективних напрямків роботи. Коли ця група запрацює і почнеться змагання за соціальний статус мешканців окупованих територій, це означатиме, що проблема піддається розв’язанню. Домовленості передбачали, що економічна підгрупа має запрацювати, коли лінія неповернення назад буде перейдена.

Зрештою, останні звільнення, навіть через помилування, це теж робота. Мінські переговори передбачають ряд рішень, прийнятих за лаштунками. Участь людей у цьому процесі стає все більш активною.

Анастасія Багаліка: Політична підгрупа не має жодних перспектив?

Роман Безсмертний: Перше, що мала зробити політична підгрупа — показати світло в кінці тунелю і пояснити, що чекає на людину, коли вона добровільно складе зброю, в яких умовах вона перебуватиме і що вона робитиме завтра. На ці питання відповідь дає тільки присутність зброї в окремих людей. Досвід показує, що політична підгрупа мала заглянути наперед, а не займатись внесенням змін до конституції й таке інше. Все це можна робити, коли стане зрозумілою мета цих дій.

Анастасія Багаліка: Предметом розмови політичної підгрупи може бути питання амністії?

Роман Безсмертний: Навіть термін «амністія» тут застосувати не можна. Амністія — це процес, у якому бере участь суд, прокурор і слідчий. Де на цій території суд, прокурор і слідчий? У світовій практиці є приклади, коли міжнародна комісія застосовує презумпцію винуватості, а громадянин сам доводить свою невинуватість і складає зброю. Це запускає процес довіри. На мінських переговорах сказали, що це не відповідає міжнародним актам. Так кажуть або недовчені, або ті, хто не хоче розв’язувати цю проблему. З моєї точки зору, тут має місце і перше, і друге.

Тетяна Трощинська: Як тоді розуміти поняття справедливості покарання за вчинені злочини?

Роман Безсмертний: Невідворотності покарання. Ми зможемо визначити, хто винен, а хто — ні, тільки тоді, коли почнемо рухатись вперед. Я був би поганим політиком, якби сказав, що можу запропонувати процес, який дасть точні відповіді на ці питання. Запускати такий процес, коли ти не бачиш покрокових механізмів і санкцій за їх невиконання — обманювати самого себе. Деякі складові процесу можуть бути реалізованими тільки у випадку допущення до процесу суспільства. Якби між нами не стояли тисячі смертей, до цього можна було б легше ставитись. Найважче — ховатися за дипломатичним протоколом і не називати ворога ворогом. Разом з тим, я не бачу безвиході і запевняю, що ця ситуація піддається розв’язанню.