Тетяна Курманова: Чем этот сборник отличается от остальных ваших работ?
Дмитро Лазуткін: У ньому менше любові і більше біди, як, мабуть, і по всій країні. Це Червона книга почуттів, емоцій, які зараз знаходяться або десь на межі зникнення. Перша частина текстів – це раніше написані від вражень від поїздки в зону АТО. Друга частина – це передбачення, які були написані в книгах раніше. Третя – це інтимна, любовна лірика, якої було багато в попередніх книжках, і яка більш музична. Війна взагалі штука не музична і не лірична, поезій в ній мало. Тобто, такий от симбіоз тепла в холодний час.
Михайло Кукін: Я не соглашусь с вами, что в войне мало лирики. Вообще вся история поэзии подтверждает, что именно в смутные времена людей настраивают на то, что через поэзию можно лучше всего выразить свои эмоции.
Дмитро Лазуткін: Все це спонукає до написання, до емоцій, бо все це – пікові стани. Однозначно, є те, що надихає писати, і таких стимулів дуже багато. В самій війні, в трагедії, в смерті, каліцтві, війни немає. Війна – це величезна травма і спільна трагедія.
0