Про музику та українське суспільство говоримо з вокалістом гурту «Фіолет» Сергієм Мартинюком. При мікрофоні журналісти Євгенія Гончарук та Олег Білецький.
Сергій Мартинюк: Всі ці роки ми грали традиційний поп-рок. Цього разу вирішили трошки сильніше вдарити по гітарах, барабанах. Останні півроку писали нові пісні і проводили upgrade старої програми. 18 числа в Києві презентували цю програму, перед тим у Львові і позавчора в Харкові. Нашим шанувальницям (так склалося, що 80% нашої фан-спільноти — це дівчата, жінки) все прийшлося до смаку.
Олег Білецький: Чому така аудиторія?
Сергій Мартинюк: Мені здається, що в Україні, та не тільки в Україні, набагато активніша в плані концертів саме жіноча половина населення. Підростаюче покоління завжди шукають собі кумирів.
Залежить також від стилістики музики.
Євгенія Гончарук: Перехід до важкої музики — це не спроба зацікавити чоловічу аудиторію?
Сергій Мартинюк: Спроба. Після піврічних анонсів того, що буде на концертах, ми побачили набагато більше хлопців.
Десь рік тому була кумедна ситуація на концерті, була наша з Сашком Положинським спільна пісня «Вагомі слова», Сашко вирішив організувати, щоб музикант стрибнув зі сцени і йог спіймали. Він мусив закликати хлопців проштовхатися крізь армію дівчат.
Олег Білецький: На фестивалях по-іншому?
Сергій Мартинюк: В гендерному плані публіка десь порівну. На інді-сцені більше дівчат, на важкій сцені — хлопців.
Олег Білецький: Я знаю, що ти займаєшся організацією фестивалю в Луцьку. Розкажи про це.
Сергій Мартинюк: Вже вдесяте цього року відбуватиметься «Бандерштат». Можу впевнено сказати, що це один з найбільших фестивалей України. Ми робимо все можливе, щоб він став самоокупний.
Два роки фестивалю вдається вийти в плюс, який ми віддаємо для наших вояків.
Євгенія Гончарук: Чи треба зараз вести гурти на Донбас?
Сергій Мартинюк: Ще до подій на Сході ми намагалися вийти на організаторів концертів у Донецьку. Вони казали, що нам не цікаво. Якби «Океан Ельзи» або «Бумбокс», то ще нехай.
Я думаю, вони розуміли, що з комерційної точки зору їм було не вигідно запрошувати молоді невідомі команди із Заходу.
А зараз я переконаний, що музичні тури навколовоєнними територіями дають потужний ефект, бо концерти збирають цивільне населення. Хоч все це і відбувається на волонтерських засадах, але це великий крок в напрямку культуризації Сходу.
Олег Білецький: У Харкові скільки людей було?
Сергій Мартинюк: Ми грали в невеликому клубі. Але Харків — це специфічне місто, на нас там переважно ходять студенти із Західної України. Дуже мало серед цих людей харків’ян.
Євгенія Гончарук: Схід не хоче платити за концерти?
Сергій Мартинюк: В Кривому Розі було дуже мало людей. Я запитав організатора, чи завжди так мало людей. Він відповів, що у них люди працюють, а не ходять на концерти.
Олег Білецький: Може, варто почати з волонтерських засад?
Сергій Мартинюк: Зараз це єдина можливість налагоджувати там культурне життя.
Євгенія Гончарук: Музикант має говорити про якусь політику?
Сергій Мартинюк: Агітувати не повинен, але займати громадянську позицію і ділитися конкретними прикладами справ повинен. Я вважаю, що зараз українські музиканти — гіперефективні емоційні кризові менеджери. Концерти і музика — чи не єдина ніша в Україні, яка дає можливість трошки перезавантажувати мозок від великої кількості негативної інформації, яка ллється з новин.
Сашко Положинський двома своїми піснями в питанні визнання УПА зробив набагато більше в свідомості народу, ніж вся діяльність ВО «Свобода» за ці роки.
Молодь дивиться на кумира і прислухається.
Євгенія Гончарук: Чи немає на цьому фоні кон’юктурників?
Сергій Мартинюк: Є, але це така епоха.
Олег Білецький: Кон’юктурники не шкодять загальному процесу?
Сергій Мартинюк: Не знаю, чи саме вони. Нам стає на заваді те, що патріотизм після Майдану зійшов на рівень побутових «Слава Україні!». Пішло несприйняття.
Олег Білецький: Повертаємось до фестивалю. Чим унікальний «Бандерштат»?
Сергій Мартинюк: Щороку ми запрошуємо по 10-20 різних культурних, політичних діячів. Відбуваються лекторії. Також у нас безалкогольний фестиваль.