donjetsk.com
Андрій Кобалія: Я знаю, що зараз медіа, як правило, говорять про Донбас як про Донецьку та Луганську область. Мені відомо, що є й інші визначення. Чи не могли б Ви їх озвучити?
Геннадій Єфіменко: Донбас – це поняття, що з’явилось у XIX столітті навколо розвіданих запасів вугілля. Спочатку існувало суто геологічне поняття – Донецький кам’яновугільний басейн, але оскільки тут почала розвиватись промисловість, то це поняття стало економічним. До національного складу це не мало стосунку. В XX столітті Донбас почав асоціюватись спочатку з Донецькою губернією, яка існувала у 1920-1925 роках, але потім губернія зникла і ті округи, які залишились – Юзівська (Сталінська), Луганська і Артемівська називали Донбасом. Так само їх називали і на початку 1930-х років. У деяких постановах у 1932 році йдеться про Донбас як про адміністративне утворення, бо там були міста і райони, які безпосередньо підпорядковувались центру. Потім була утворена Донецька область, яка включала в себе не тільки промислові, а й сільськогосподарські райони. Надалі Донбасом називають не тільки шахтарські регіони, а й увесь той промисловий конгломерат, що існує навколо.
Андрій Кобалія: Розкажіть про етнічний склад Донбасу наприкінці XIX, на початку XX століття. Хотів попросити Вас, аби Ви також згадали документи, на які ми можемо опиратись, говорячи про цю тему.
Геннадій Єфіменко: Етнічний склад і сучасного Донбасу, і сучасної Маріупольщини,і сучасної Старобільщини був уперше визначений у 1897 році під час загальноросійського перепису населення. Там не згадуються окремі мови – російська, українська та білоруська, але згадуються народи малороси, бєлороси і великороси. Цей перепис у майбутньому став основою для визначення кордонів держави. Це були статистично точні дані. На Сході України це був Слов’яносербський повіт Катеринославської губернії, де українців було більше, ніж росіян, більше 50%. Близько 80% українців було у Старобільському повіті Харківської губернії. Більше 70% у Таганрозькому повіті Області Війська Донського.
Андрій Кобалія: Багато наших слухачів знають, що про українців у XIX столітті часто говорять як про сільську націю, бо більшість жила у селах. Чи можемо ми сказати, що у 1897 році більшість українців на Донбасі жили у селах, а міста були російськомовними з єврейською та іншими громадами?
Геннадій Єфіменко: Так. Ви вірно сказали, що серед робітників у містах росіян було більше, але робітники не становили більшості на тих територіях, які ми звикли називати Донбасом. Сільського населення навіть на цій території було більше, ніж міського, тому українців було там більше, ніж росіян. Українці стали більшістю серед робітників наприкінці 1920–на початку 1930-х років. Але цей процес затримав Голодомор.
Андрій Кобалія: Давайте поговоримо про те, частиною яких адміністративних утворень був Донбас за часів Російської імперії.
Геннадій Єфіменко: Промисловий Донбас – Юзівка (сучасний Донецьк) та Луганськ – це Катеринославська губернія. Але певні частини сучасної Донецької області, наприклад, Слов’янськ, те, що було на північ від Дінця – це була Харківська губернія.
Андрій Кобалія: Ви згадали про 1897 рік. Відомо, що за 20 років, у 1917 почалися революції та громадянська війна, з’явилась Українська Народна Республіка. Розкажіть, що сталося з Донбасом з 1917 року до 1928 рік, коли український кордон, не рахуючи Крим. У складі яких адміністративних одиниць існував Донбас?
Геннадій Єфіменко: Донецький кам’яновугільний басейн охоплює не лише території сучасної України, а й частини Росії. Та ж Область Війська Донського, там серед сільського населення більшістю були донські козаки, тобто росіяни.
Ще у квітні-травні 1917 року українці хотіли бачити Україну автономною у складі Росії і вказували, які території мають входити до складу України. Було сказано, що ті губернії, де більшість становлять українці, увійдуть до складу України. На Сході це Катеринославська та Харківська губернії, які здебільшого були українськими. У цих рішеннях було закладено етнічний критерій.
Звичайно, Тимчасовий уряд дуже обурився цим, вони хотіли заборонити скликання Всеукраїнського військового з’їзду, але на це не пішли і у червні цього ж року було проголошено Перший універсал. Говорилося, що Україна автономна, але кордони не визначались. Приїхала комісія з Петрограду, яка була більш обережною. Дослідниця Олена Бойко вказувала, що в розмовах говорилося про визнання етнічного принципу. У Другому Універсалі про територіальні межі не говорилось. А 4 серпня 1917 року видали Тимчасову інструкцію у Петрограді, за якою Україна була обмежена п’ятьма з половиною губерніями. Оскільки постало питання виживання, українська сторона вирішила діяти в тих межах, які дають.
Після Жовтневого перевороту, ще до наступного універсалу, було визначено, що Україна – це усі українські губернії. 20 листопада 1917 року Третім універсалом було проголошено Українську Народну Республіку, яка брала курсу на федеративну Росію, але тепер чітко окреслювались меж України. Там було чітко вказано 9 українських губерній. Щоправда, Таврійська вказувалась без Криму. Коли почалось протистояння між більшовицькою владою та УНР, більшовики ще у кінці листопада визнали Україну у тих кордонах, які були вказані за Третім Універсалом. Вони намагались скликати Всеукраїнський з’їзд рад, на якому можна було перехопити ініціативу і захопити владу на території України. У Києві не вийшло. Тоді вони переїхали у Харків і там проголосили. Потім тривали перемовини з Німеччиною, і я неодноразово бачив телеграми від керівництва радянської Росії, де говорилось, що українська радянська влада контролює значні частини України, і,зокрема Донбас у їхніх руках. Тобто це була Україна.
У січні 1918 року була спроба проголосити Донецько-Криворізьку республіку, про що ми вже з Вами говорили, але у центрі це не підтримали, вона проіснувала півтора-два місяці. У березні у Кремлі було вирішено, що Донбас у складі України. Для радянської України, УНР чи пізніше гетьманату Скоропадського питання про те, де Донбас не виникало. Але стояло питання, як провести точну межу на Сході. У 1918 році було вирішено, що кордон проходить за довоєнними губерніями з невеликим відступом на користь України в районі Маріуполя, щоб було продовольче забезпечення. У 1919 році, коли більшовики захопили усю Україну, радянська Україна і Росія заключили договір про кордони, за яким на Сході кордон проходить за губерніальними межами: Катеринославська та Харківська губернія – це Україна, а Область Війська Донського – це Росія.
У 1920 році ситуація змінилась. Більшовики зрозуміли, що не втратять Україну, тому постало економічне питання. Для відбудови Донбасу його треба було об’єднати у складі єдиної адміністративної одиниці – губернії. Так з’явилась Донецька губернія з центром в Луганську. Ця губернія стала складовою України, що знайшло відображення у відповідних документах. Одним із них була постанова ВУЦВК від 16 квітня 1920 року, яка була цілком узгоджена із Москвою.
Про ці факти завжди багато говорилось, але от про те, як Станиця Луганська потрапила до складу України говорять мало. Але це ж земля Донських козаків. Вона потрапила через близьке розташування до колишньої столиці губернії – Луганську, – була приєднана до Донецької губернії, а відтак і до України у серпні 1920 року. Але російський Донбас, Таганрозький повіт, частина Області Війська Донського російська сторона постійно хотіла відняти. Після появи Радянського Союзу почався процес, аби ті території забрати назад. Частина території, що були у складі України з 1920 року, залишились в Україні, але більшість були віддані Росії. Цей кордон утвердився у 1925 році, деякі уточнення на Півночі відбулись у 1928 році.