Громадське радіо
Сергій Стуканов: Справді 20 грудня 2012 року відбулося перше засідання українського розмовного клубу в Донецьку. Тому можна сказати, що вчора була 5-та річниця від його заснування. Цікаво, що перша тема була дуже символічною, це був 2012 рік. Всі обговорювали календар Майя, кінець світу. 20 грудня – це той день, коли начебто мав статися кінець світу. Наше перше засідання, в якому взяли участь 8 чи 9 людей, було цьому присвячено. Ми сиділи в темному приміщенні при свічках і обговорювали різні страшні історії. Тут певний символізм, бо за десь рік-півтора почалися в Донецьку справді дуже неприємні події, темні можна сказати.
Стосовно мети заснування українського розмовного клубу… Молодь в Донецьку певною мірою відрізнялась від покоління своїх батьків: не знала, що таке СРСР, стикалася з українською мовою на телебаченні, в середній і вищій школі. Ставлення до української змінювалося, певною мірою долалися стереотипи, що українська – мова селюків. Проте Донецьк залишався здебільшого російськомовним містом. Виникла ідея на кшталт англійських розмовних клубів, зробити україномовний – для всіх, хто хотів би повправлятися в українській мові.
Сергій Стуканов: Це дуже важливе запитання. Бо обрання тем – це справді була певна концепція. Я не хотів, щоби до мене в клуб приходили люди, які і так уже є патріотами, і так мають з ким говорити. Я хотів, щоб приходили не ті, біля ліжка котрих висить український прапор, умовно кажучи, а ті, хто, можливо, ніколи не замислювалися про ідентичність, не дотикалися з українськими традиціями. Відповідно, завдання полягало в тому, щоб не говорити про українську пісню, вишиванку, тужливу історію, а саме максимально розширити коло тем, щоб можна було долучати донеччан, які є фахівцями в певних сферах.
Михайло Кукін: Володимире, як ви пішли в цей клуб і з якою метою? До участі в клубі в були переважно російськомовною людиною?
Володимир Бондарєв: Я був україномовний тривалий час, перейшов на українську ще до клубу. Мені дуже сподобався формат. Я боявся, щоб це не стало нудними зборами забитих патріотів, а щоб це було фаново.
Михайло Кукін: Чи не було відчуття, на жаль, що це такий маргінальний клуб, в тому середовищі?
Сергій Стуканов: Я хотів максимально цього уникнути. При доборі тем, ми хотіли максимально розширити діапазон. Щодо маргінальності – треба нагадати, що йдеться про Донецьк 2012-2013 років, це вже 3-4 рік президентства Януковича, дія закону Колісниченка-Ківалова, в тренді російська мова. Я дуже боявся, щоб наш клуб не здобув слави націоналістів в донецькому розумінні. Ми десь уникали дражливих тем. Я можу назвати теми, які ми обговорювали: кіно, релігію, рекламу (дивилися прикольні рекламні ролики, намагалися свої якісь придумувати), дебати на політичну тему. Найбільше людей зібрали майстер-класи. Ми робили два майстер-класи, 50 людей зібрав майстер-клас, присвячений живопису, коли ми запросили двох художниць, придбали олійні фарби. Другий майстер-клас був присвячений акторській майстерності. Маргінальності там не було, це був дуже якісний клуб по інтересах.
Михайло Кукін: Він же проіснував лише півроку?
Сергій Стуканов: Так, за великим рахунком півроку, тому що в травні 2013 року зменшилася кількість відвідувачів, я це пов’язую з двома чинниками. По-перше, стало тепло, наші відвідувачі – в основному це студенти (вони мали вже більше варіантів, як провести час), по-друге, наша команда (це було 5-6 людей), вони теж десь втомилися, хотілося відпочинку. Ми пішли на літню перерву. У вересні і жовтні ми провели кілька засідань, але натхнення вже було не те, кількість відвідувачів зменшилася, ми вирішили, що поки що відкладаємо цю ідею.
Михайло Кукін: Вірите ви, що такий клуб може знову запрацювати в Донецьку, скажімо, після деокупації, його повернення в Україну? Настрої ж навряд чи повернуться одразу.
Володимир Бондарев: Я думаю, що думати на майбутнє таке далеке, що там буде в Донецьку – не варто. Зараз в нас криза перед бурхливим розвитком. Будь-яка війна, пресинг ззовні – це лише позитивний фактор, і це виклики, а не проблеми. Насправді багато донеччан зіткнулися з викликами, а не проблемами. Просто треба трошки змінити погляд на все це (хто ще не встиг зробити це), і ставитись до ситуації, як до ферментів організму, які пришвидшують всі дії.
Сергій Стуканов: Мені здається, що якраз формат, який ми виробили, він на перші роки міг би стати в Донецьку терапевтичним. Оминаючи всі дражливі теми, розмовляти українською мовою.
Повну версію розмови слухайте у звуковому файлі або у відеотрансляції.