«Громадське радіо»
Ірина Славінська: Вчора був опублікований запис розмови про те, що на одній з радіостанцій вимагали гроші з гурту «Крихітка» за ротацію пісні. Розкажіть про це детальніше.
Саша Кольцова: Цим розмовам більше ніж 2 роки, тобто ця практика існувала в Україні і артисти про це знають. Вчора я виклала ці записи, бо мені набридло читати про те, що української музики немає, або вона недостатньо хороша.
Ірина Славінська: Чи означає це, що сьогодні таких ситуацій в радіоефірі вже немає?
Саша Кольцова: Ми перестали звертатися до радіостанцій, що вимагали гроші. Їх не було багато, більшість радіостанцій керувалися при виборі власним смаком і, принаймні, казали, що це не формат, а не просили грошей. Тобто я думаю, що це винятковий випадок, а не загальна практика. Проте проблема залишається актуальною.
Лариса Денисенко: Розкажіть про порядок пропонування музикантами української пісні чи інструменталки.
Саша Кольцова: На заході музична індустрія зацікавлена в новому і в своєму. Натомість у нас, мабуть, радіостанції мають якусь свою внутрішню політику. Ніхто з працівників українських радіостанції не скаже, що ставить собі за мету популяризацію української музики. Немає цього в головах у радійників.
Щиро вірю, що на державний радіостанціях ситуація інакша, але на комерційних радіостанціях роблять вигляд, ніби існують без країни.
Ірина Славінська: Один з головних контраргументів відносно запровадження квот полягає в тому, що квотування вже відбувалось, але ними скористались суто технічно.
Саша Кольцова: Ба більше, я була на зустрічі в Нацраді, де мені розповіли, що деякі радіостанції аби обійти квотування видавали розмову двох україномовних ведучих за український продукт.
Я все ще не розумію, чому так важко поставити в Україні українську пісню. Крім того, зараз відмовляють цілим жанровим пластам.
Існує різниця між тим, що звучить в ефірі і тим, що споживає слухач. Український слухач хотів би слухати українську музику, що підтверджують повні зали на концертах вітчизняних артистів.
Ірина Славінська: Невже на радіо і телебаченні немає людей, що займаються пошуком цікавих виконавців?
Саша Кольцова: В нас немає лейблів, у нас є ті, хто перепродає права і робить вигляд, що збирає роялті, яке в кінцевому підсумку, осідає в чиїхось кишенях.
Лариса Денисенко: Лише одиниці з тих, що беруть участь в різноманітних талант-шоу, продовжують свою діяльність. Спочатку ми чуємо чудові голоси, а потім вони зникають. Чому так відбувається?
Саша Кольцова: Це брак системного менеджменту. Деякі канали розкручують своїх персонажів і потім з ними співпрацюють.
Я абсолютно погоджуюсь з тим, що зараз треба брати участь в талант-шоу, якщо ти готовий артист і рекламувати свою професію.
Ірина Славінська: Ситуація з роялті нагадує специфічний ринок. Комусь платять, комусь не платять. Як це працює?
Саша Кольцова: Наприклад, за законом радіостанція має платити одну суму, а за внутрішніми домовленостями — в кілька разі менше. Потім Організація колективного управління правами забирає свій відсоток за опрацювання плейлистів. По хорошому, вона має дивитися, скільки разів повторювали ту чи іншу композицію, ділити цю суму на кількість повторів і платити роялті артистам.
Натомість, неконтрольована кількість готівки заходить в організацію, що ні перед ким не звітує, вона списує гроші на власний розсуд, а музиканти радіють будь-яким копійкам.