В Маріуполі нам скандували «Слава Україні», — Юрій Андрухович

В ефірі «Громадського радіо» Юрій Андрухович розповідає про останні літературні проекти і погляди на майбутнє України, а також анонсує, спільний з групою «Karbido», концерт.

Сергій Стуканов: Розкажіть детальніше про проект «4 архіви», який ви координуєте на «Книжковому Арсеналі».

Юрій Андрухович: Архів — як певний простір, де ми працюємо з пам’яттю і минулим. Дуже часто люди помиляються, коли думають, що минуле вже минуло, а воно залишається актуальним і чинним. Крім того, архів — одне з ключових понять на внутрішні кухні кожного митця.

Це 4 різні акції в межах фестивалю, 2 з них вже відбулися. Це була презентація фотоальбому берлінської фотохудожниці Йоганни Діль про інтер’єри українських синагог, які вже не є синагогами.

Другий проект я відкривав вчора. Він присвячений наші співпраці з польським гуртом «Karbido» і це такий об’єкт, який називається Карбідаріум. Він працюватиме нон-стоп протягом «Книжкового Арсеналу» і там можна бути переглянути 13-хвилинну кінострічку про «відходи» нашої творчості.

Ще 2 заходи попереду — зустріч з Юрієм Іздриком і Олександром Мільштейном — російськомовним українсько-єврейсько-німецьким прозаїком. Звів я їх через те, що вони видаються мені братами-близнюками у творчості.

Останній архів, що відбудеться в неділю, буде присвячено Чорнобилю. Тетяна Майборода і Маркіян Камиш — 25-річні автори, які читатимуть свої чорнобильські тексти в рамках проекту.

Сергій Стуканов: Ваша співтворчість з гуртом «Karbido» триває вже майже 10 років. З чого все починалось і куди все прийшло?

Юрій Андрухович: Ми гратимемо 2 ювілейних концерти в Україні найближчими днями. 2006 року вийшов наш перший альбом з метафоричною назвою «Самогон». З того часу ми записали 4 альбоми — «Цинамон», «Абсент» і «Atlas Estremo».

Юрій Макаров: Що означає «Estremo»?

Юрій Андрухович: В перекладі з італійської це означає кордони і межі.

Структура цього альбому — це композиції-міста. Хочу запропонувати вашій увазі композицію «Київ», в якій слухачі впізнають автентичний бекграунд Майдану і вулиці Грушевського, на якому виникне ця достатньо зла і драматична музично-словесна тканина.

Сергій Стуканов: Поки лунала пісня, Юрій Андрухович розповів нам, що виконував цю пісню з гуртом «Karbido» в Маріуполі.

Юрій Андрухович: Це був тур на підтримку альбому «Atlas Estremo», серед інших міст ми відвідали і Маріуполь.

То був найбільш незабутній для нас концерт. Панував такий рівень напруги і емпатії в залі, що після того, як пролунала ця композиція, кілька десятків людей зірвалися на ноги і почали скандувати «Слава Україні».

Юрій Макаров: Ви часто буваєте на сході України?

Юрій Андрухович: Не часто. В 2007 році я мав два виступи в Донецьку і один — в Луганську. Ось і в Маріуполі вже тепер.

Серед місцевих, які приходили на мої концерти, були такі, що заперечували свою приналежність до Донбасу.

Юрій Макаров: Ви якось казали, що нам треба відділятися від східної України.

Юрій Андрухович: Це було сформульоване в 2010 році, коли минуло приблизно 5 місяців після того, як президентом став Янукович. Тоді я говорив про вельми туманну і ефемерну перспективу, того, що, умовно-кажучи, помаранчеві можуть знову очолити країну. Ось тоді треба дати можливість мешканцям Криму і Донбасу відокремитись. Я вважав і досі вважаю, що без якогось чесного опитування, ми жодним чином не вирішимо проблеми цього регіону. Нам треба знати, скільки відсотків там за що.

Сергій Стуканов: Я прочитав ваш допис «Вітчизняні» форми сецесії» від 2015 року і помітив, що погляди, висловленні вами, у 2010 і у 2015 році дещо різняться.

В 2015 році ви зазначили, що ідентичність на Донбасі є, радше, розмитою і невизначеною, а прихильність до Росії — поверховою. Тоді як у 2010 році ви говорили про те, що Донбас є частиною Російської політичною нації. У зв’язку з чим відбувся перегляд вашої точки зору?

Юрій Андрухович: Це, швидше, уточнення, а не перегляд. В 2010 році я, мабуть, формулював все набагато категоричніше.

Юрій Макаров: Це був ще й знак інтелектуальної відваги, а бо лише ви мали сміливість це сказати, або тільки вас почули.

Юрій Андрухович: Переважно тоді казали, що вискочив якийсь неадекват, нітрохи не розуміючи ситуації. Проте наша реальність підтвердила слушність цього неадеквата.

Разом з тим, сьогодні я будь-що формулюю значно обережніше, ніж тоді. Тепер суспільству після такої всеосяжної і глибокої травми не варто завдавати ще більшого болю, тому тепер я намагаюсь «фільтрувати базар».

Тоді мені здавалось, що я маю право висловлюватись на межі категоричності, тепер треба зважати на реальні жертви. Зокрема, постійно згадується горлівський герой Володимир Рибак.

Юрій Макаров: Мені здається, що в цілісному оркестрі української нації бракує донбаської категоричності і визначеності, а також вміння відповідати за свої слова. Війна пробудила характери, про які ми не знали, або не думали, що вони існують.

Юрій Андрухович: Я не погоджуюсь з вами стосовно того, що ми їх не знали. На жаль політика оперує брутальними категоріями більшості і меншості. Іноді доля деяких територій вирішується цією непробудженою більшістю.

Під кінець Другої Світової війни на околицях мого рідного міста, що на Галичині, була надзвичайно сильна і політично свідома народна меншина. Вони казали, що живуть тут з діда-прадіда і нікуди звідси не підуть, але вони були в меншості. Це закінчилось масовим переїздом на території сучасної Польщі.

Я боюсь, що більшість людей, що проживають на нині окупованих територіях не відчувають себе частиною України і українства.

Юрій Макаров: Якби це відбувалось сьогодні, змогли б порозумітись поляки з українцями в Україні?

Юрій Андрухович: Можливо, сьогодні це було б можливо, але історія не знає умовного способу. Мені здається, що тоді це було неминучим рішенням конфлікту.

Юрій Макаров: Нагадайте нашим слухачам ще раз про те, коли і де відбудуться ваші концерти.

Юрій Андрухович: 26 квітня ми виступимо в Одесі в «Терміналі 42», а 28 квітня — у київському «Арт холлі».