В політику мені вертатись не треба, я вже там був — журналіст Руслан Коцаба

Андрій Куликов: Вчера появились фотографии вас на съезде партии «Жизнь» экс-регионала Евгения Мураева и члена оппозиционного блока Вадима Рабиновича. Вы возвращаетесь в политику через партию этих людей?

Руслан Коцаба: Думаю, в політику мені вертатись не треба, я вже там був. Я приїхав у Київ і у мене в планах було подякувати людям, які мене підтримували. Мене підтримували морально і були люди, які підтримували фінансово. Пан Рабинович за мене заступився в Інтернеті. Наступного дня після мого арешту він звертався до журналістів: «Де ваша солідарність, чому ваш колега страждає за свободу слова, а ви мовчите?»

Я не вірю зараз в те, що можливі чесні вибори. Можливо, став трошки параноїком після тюрми чи щось змінилося в мені. Думаю, існуюча влада, особливо, президентська, настільки окупувала всю владну вертикаль, що, швидше всього, вони зробили так, щоб влада не помінялася демократичним способом. В переворот вірю. В те, що насунулися тоталітаризм, авторитаризм, не вірю, а бачу. Але в те, що дозволять Мураєву і Рабіновичу, я не вірю. І я їм це сказав вчора: «Швидше за все вас розтопчуть фінансово, політично, можливо, фізично. Тільки, щоб не помінялася влада».

Наталя Соколенко: Чи вірите ви, що внаслідок чергової революції може бути зміна влади? Є передчуття революційних настроїв?

Руслан Коцаба: У кожного є передчуття. Але, швидше, що цими передчуттями вкотре скористаються політикани, щоб черговий раз плюнути в душу людям. Зараз у мене роздвоєність: я розумію, що треба мати можливість на мирний протест (що зараз влада хоче обмежити). Але при тому, чергові коктейлі Молотова чи блокування держустанов: ми бачили і бачимо, до чого це привело. Швидше за все, це буде останній Майдан, я не вірю, що Майдан буде як тоді: підійміть запальнички, співати гімн України, свічечки палити. Буде жорстокий: кілька людей з АГСами зайдуть в одне міністерство. Кілька людей на бронетранспортері чи РПГ — в інше, показово знищать СБУ і МВС. Вся влада повтікає. Бо ніхто зараз не буде їх захищати після того, як влада зрадила силові структури під час Євромайдану.

Наталя Соколенко: Такий сценарій ви вже пророкували на весну 2015 року, він не збувся. Це ви говорили у знаменитих роликах проти мобілізації. 

Андрій Куликов: Парадокс історії Руслана Коцаби, що він брав участь в дисидентському русі за радянських часів і не сів, а в Україні сів. Чим ви це поясните?

Руслан Коцаба: Мені вдалося уникнути тюрми, коли я був в Українській Гельсінській Спілці. Я нещадно критикував Кравчука, Кучму. Ющенка, Януковича. Але тільки за цієї влади я сів. Тому-то, можливо, і не відбувся сценарій, який я пророкував, страх спаралізував людей. Цими показовими репресіями людей змусили заховатися, говорити те, що вже сміливіше прочинали говорити на вулиці, на кухні — жалітися один одному, як за радянської влади. А маємо те, що маємо. Страх, параліч, руїну і депресію.

Андрій Куликов: Зараз ви можете звернутися до тих, хто слухає нас по обидва боки лінії розмежування.

Руслан Коцаба: Я 524 дні відсидів у в’язниці не тому, що я проти чогось, а тому що я за мир. Я прошу людей, які вже постраждали від війни, а я далі стверджую, що це є громадянська війна з іноземним втручанням з обох боків, подивіться у своєму телефоні, хто у вас є з друзів і знайомих по той бік фронту, запитайте, що треба: може дитину в Карпати, передати посилку, сказати теплим словом, що це жахіття скінчиться, нарешті настане мир.

Андрій Куликов: Ви говорите, що страх скував людей і т.д. Але перед тим ви казали, що, може, стали параноїком після в’язниці. То якщо зазирнути глибше, які є підстави за той кроткий термін, що ви не у в’язниці, давати таку похмуру оцінку?

Руслан Коцаба: Я дуже люблю спілкуватися, роблю міні-опитування. І скажу, що є підстави. Те, що я сказав, що я параноїк, то після тюрми у всіх нас психіка травмована, бо це нелюдські умови.

Але моя особиста ситуація і є головною підставою, що цю банду потрібно докорінно реформувати, щоб вона стала правозахисною системою. Це дуже важливо. О сьомій ранку в суботу приходять, зачитують ордер на арешт — ти вже в кайданках, у суді. І ти нічого не можеш пояснити, від тебе відвернулися друзі. Знайомі та близькі бояться передзвонити жінці, підтримати, бо підслуховують телефон. Це так війнуло СРСР. Це було так соромно. Я думаю, я ж доклався до побудови цього монстра. Чи коли ми робили студентські акції протесту, чи коли я працював чесно у державній службі.  

Наталя Соколенко: Але якби ви тоді закликали не виходити на Революцію на граніті чи на Помаранчеву революцію?

Руслан Коцаба: Мені в тюрмі подарували ранні мемуари Черчіля. Мені сподобалося, де він чітко обґрунтував, що колонії заслуговують тільки тих, кого заслуговують. У нас говорять, що кожний народ заслуговує ту владу, яку сам собі обирає. Гройсман, Яценюк, Порошенко — це не проблема. Основна проблема — ми як виборці. Замість того, щоб піти і відповідально проголосувати, щоб вибір був обдуманий, а не за гречку чи 500 гривень. Проблема в нас самих.

Зараз на Хрещатику їздять машини: ті говорять за Московський патріархат, ті проти. А треба було думати перед тим. Це ж абсолютно пропагандистська «шняга». Ми просто на неї клюнули, і ми піддалися. Це не український інтерес — третя сторона зацікавлена в скандалі, щоб зіштовхнути.

Андрій Куликов: Ваші відносини з Богом в ув’язнені?

Руслан Коцаба: Я не вважав себе дуже релігійним чоловіком. Як і всі на західній Україні: посвятити яєчка на Пасху, кутя, хрестини. Але коли сталася біда, я зрозумів, що мені ніхто не допоможе, крім Бога. І коли слідчий СБУ дав дозвіл на таємницю сповіді, я дуже перейнявся тим. Це найкраща психотерапія. Для всіх, хто потрапив у непереборні обставини, — це, як то кажуть, «дешево та сердито».

Я із західної України, у нас нормально здійснюється хода. Люди йдуть з хрестом, моляться. Я не розумію, звідки такий психоз, що це мають бути чиїсь агенти. Політики, схаменіться, якщо деградована довіра народу до вас, не замащуйте в лайно інституції, які в народі ще шануються.