Андрій Куликов: Ви були у полоні?
Ігор Роман: Я два дні був у полоні, тому що я вважався «нациком» у місті. У мене був спортивно-музичний клуб, який називався «Нова січ».
Спочатку мене не дуже сприймали в Горлівці. На літо 2013 року у нас було тільки 150 медалей по бойовим мистецтвам чемпіонатів різних рівнів. Ми проводили багато фестивалів у місті. За певний період мене почали поважати.
В полоні я валявся в кайданах, з пакетом на голові. А в сусідньому кабінеті одну жінку, мабуть, що зовсім вбили.
Там були студентки. Вони просто розповсюджували газети, де російською мовою було написано, щоб люди не вірили Росії. Їх дуже сильно били. Вони здали жінку, що дала їм газети. Вона ж, захищаючи дітей, здала «Людочку». Яку привезли, заклеїли рот скетчем, і били, поки вона не затихла. А потім сказали: «Уберите это мясо».
Мене были не сильно, не по голові. Питали, чи я не снайпер, і де я ховаю «правосеків». Потім відпустили.
Наталка Соколенко: Як горлівчани єднаються у Києві або інших містах?
Ігор Роман: Коли ми святкували день Горлівки, це вимагало певних витрат. І колишній мер міста Євген Клеп взнав, і перерахував нам певну суму. Деякі люди його звинувачують у тих подіях, що там відбувалися. Але я б не так строго судив.
Розбіглися і міліція, і СБУ. Він залишився сам на сам з бойовиками. Його з люди з автоматами забрали з засідання. Він провів у полоні 70 чи 80 днів.
Андрій Куликов: Слухаємо пісню з «Майдану на Антимайдан».
Наталка Соколенко: Вы исполняли это песню в публичных местах? Какая была реация?
Ігор Роман: Багато разів, і реакція завжди була позитивною. Ця пісня записана за один вечір. Вона дуже проста, на двох акордах.
Це не зовсім «Fata Morgana». Тут з «Fata Morgana» лише Василь Лютий. Ми з ним їздили в проекті «Святий Миколай воїнам», там і познайомилися. Третій учасник — це Григорій Лук’яненко, художній керівник гурту «Рутенія». Ми її записали за три години.