В України відсутня консолідована претензія до Росії стосовно агресії, — Басараб

У студії «Громадського радіо» — політолог Михайло Басараб.

Дмитро Тузов: Я би пропонував почати з суду ООН в Гаазі. Йдеться про позов України проти Росії. Багато людей очікували, коли Україна подасть позови до міжнародних трибуналів і міжнародних судів. І ось Міжнародний суд ООН в Гаазі прийняв до розгляду цю справу. Як ви оцінюєте початок судового процесу?

Михайло Басараб: Загалом ми маємо вітати початок слухань у цій справі. Йдеться про позов України до Міжнародного суду ООН в Гаазі щодо порушення Росією двох конвенцій, одна з яких стосується фінансування тероризму, а інша — різних форм дискримінації, які Росія застосовує на території півострову Крим. Однак питання справді дуже дискусійне, оскільки йдеться про позицію України. Найбільш дискусійним є те, що Україна у своєму позові свідомо обходить питання збройної агресії Російської Федерації проти України. На цьому наполягають представники Міністерства закордонних справ, які представляють Україну в Міжнародному суді ООН. Йдеться про те, що це свідоме ухилення від такої інтерпретації вчинків Росії. Оскільки питання агресії виходять за межі компетенції Міжнародного суду ООН, нібито був ризик того, що позов України міг бути відхилений на цій підставі. Правники-міжнародники говорять про те, що Україна справді не повинна була вимагати від Міжнародного суду ООН розгляду проблеми збройної агресії Російської Федерації. Позовні вимоги справді повинні були стосуватися саме фінансування тероризму. Але у вступній частині позову України необхідно було зацементувати свою позицію і вказати на те, що Росія здійснює масштабну збройну агресію проти України, а фінансування тероризму є лише одним з елементів цієї агресії Росії проти України.

Дмитро Тузов: Це вдалося зробити?

Михайло Басараб: Цього не вдалося зробити. Представники України в Міжнародному суді ООН відмовились у будь-який спосіб згадувати про збройну агресію Російської Федерації. Це створює для нас серйозні проблеми. Далі ми йдемо дуже звивистою дорогою захисту своєї правової позиції. З одного боку, ми зверталися до Міжнародного кримінального суду. Це у сфері його компетенції. У Міжнародному кримінальному суді ми вимагаємо розгляду справи щодо збройної агресії Російської Федерації. Однак, роблячи позов до Міжнародного суду ООН, ми не згадуємо про збройну агресію Росії проти України.

Позиція Росії натомість є значно більш послідовною. Яким би це маніпулятивним нам не здавалося, вони стоять на своїй лінії: все, що відбується в Україні — наслідок Революції Гідності, громадянська війна і внутрішній конфлікт. Під час розгляду у Міжнародному суді ООН Україна фактично підграє Російській Федерації, оскільки не говорить про факт зовнішнього втручання. Україна таким чином фактично підтверджує позицію Росії про те, що ми маємо внутрішній конфлікт, а Росія в цьому конфлікті лише сприяє терористам, які діють на території України. Натомість Росія каже, що це ніякі не терористи, що це внутрішній конфлікт, викликаний конституційним переворотом, який стався у 2014 році. Мені здається, що така позиція України є недостатньо повною. Якщо ми підемо по лінії дискусії про те, хто діє на сході України — терористи чи якісь повстанці, тут з боку Росії будуть маніпуляції. В тому числі Російська Федерація звинувачуватиме Україну в тому, що Україна вчиняє терористичну діяльність на території Луганської та Донецької областей. Позавчора один з пропагандистських російських телеканалів оприлюднив відео допиту українського спецназівця, у якому він зізнається в тому, що Україна цілеспрямовано готує і здійснює терористичні акти на окупованих територіях Луганської та Донецької областей, а також готує терористичні акти на території Росії. Тому спроба розглянути ті події, які відбуваються на території Луганської та Донецької областей, в контексті винятково терористичної діяльності, без фіксації факту збройної агресії Росії, може бути певною пасткою в перспективі.

Дмитро Тузов: Чи не варто було б синхронізувати подачу позовів і подати позов до Міжнародного трибуналу в Гаазі, де було б зафіксовано факт військової агресії Російської Федерації проти України?

Михайло Басараб: Така заява від України туди спрямована. Але там дуже тривала процедура збору фактажу. Зараз цією справою займається спеціальний прокурор, який збирає дані. За підсумком його розгляду ця справа буде розглядатися або не буде розглядатися в Міжнародному трибуналі. Але проблема в чому? В України відсутня засаднича консолідована позиція щодо того конфлікту, який ми маємо з Російською Федерацією. Україна давно мала б почати розробку консолідованої претензії до Російської Федерації. Можливо, для цього потрібно було б створити міжвідомчу інституції на базі РНБО або Кабміну. Ця інституція повинна була б підвести під єдиний знаменник правову позицію України і систематизувати факти воєнних злочинів і злочинів проти людяності на території України. Ця інституція повинна була б зібрати і узагальнити фактаж, який би підтвердив засадничу позицію, яка полягає в тому, що керівництво Російської Федерації здійснює цілеспрямований воєнний злочин проти суверенної держави України. Всі нюанси, які стосуються спорів в арбітражах і Міжнародному суді ООН, повинні бути похідними. І при кожному такому позові Україна повинна була б виходити з того, що окремі порушення Російською Федерацією тих чи інших конвенцій або статутних документів ООН — це лише окремі елементи масштабної кампанії Російської Федерації, що спрямована на руйнацію українського суверенітету.

Анастасія Багаліка: Наскільки я розумію, всі ці розгляди у суді ООН — це така мильна опера, яка з нами буде ще багато років. Тобто ми тільки на старті.

Михайло Басараб: Так. Правники говорять про те, що справа може розглядатися роками. Однак Україна розраховує на рішення Міжнародного суду ООН щодо конкретних заходів, які повинні деескалувати конфлікт на території Луганської та Донецької областей. Наприклад, йдеться про те, щоб змусити Російську Федерацію припинити постачання зброї на ці території. Це рішення ми можемо побачити впродовж найближчих місяців.

Дмитро Тузов: Яка гілка влади відповідальна за те, що в Україні відсутня консолідована претензія до Російської Федерації у зв’язку з анексією Криму і бойовими діями на сході України?

Михайло Басараб: Передусім ми маємо адресувати це запитання до президента України і до РНБО. Президент України повинен був би організувати і спрямувати цей процес. На базі якої інституції це потрібно зробити — це вже питання дискусійне.

Дмитро Тузов: Чому цього не сталося?

Михайло Басараб: Ми вже давно жартуємо про те, що Росія здійснює гібридну агресію проти України, а в нас гібридною є оборона. Перша хибна позиція, яку нав’язала Росія, а ми на неї де-факто погодилися, — це розмежування питання Криму і питання ОРДЛО. Ми свідомо почали підігрувати Росії. Саме з цим пов’язана наша своєрідна позиція в Міжнародному суді ООН. Ми кажемо, що Крим було анексовано. Але своїми діями ми даємо підстави вважати, що на Донбасі відбувається внутрішній конфлікт. Росія прямим текстом говорить про те, що рішення Міжнародного суду ООН може завадити реалізації мінських домовленостей. Ця позиція Росії може знайти відгук у наших західних партнерів. Мінськ вважається безальтернативним форматом для врегулювання нібито внутрішнього конфлікту на території України. А за рахунок своєї позиції у Міжнародному суді ООН ми йдемо в цьому ж коридорі.

Дмитро Тузов: Ми більш-менш розібралися з тим, що відбувається в Гаазі. Давайте перейдемо до судового процесу над вже відстороненим керівником ДФС Романом Насіровим. Розгляд апеляції відбудеться завтра, 13 березня. Зараз курсує інформація про те, що Роману Насірову може бути знижена застава. Наскільки це може загострити внутрішньо політичну ситуацію в країні?

Михайло Басараб: Ця історія вже загострила внутрішньо політичну ситуацію в країні. Акції протесту під Солом’янським судом показали, що суспільство починає дедалі різкіше реагувати на дії чи бездіяльність влади у сфері боротьби з корупцією. Це дуже дивна історія. Є різні думки. Зокрема про те, що Національне антикорупційне бюро без відома президента і високопосадовців вчинило відповідні процесуальні дії щодо Насірова. Але є й інша позиція, яка полягає в тому, що президент знав, що НАБУ намагатиметься притягти Насірова до відповідальності. Відповідь на це питання має пролити світло на цю історію. Поки відповіді на це запитання немає. Але надалі ми побачимо, якою буде позиція президента і його оточення. В суботу була заява депутатів від «БПП», які кваліфікували дії щодо Насірова як політичне переслідування.

Дмитро Тузов: Ця заява депутатів від «БПП» синхронно розглядалася як тиск на судові інституції.

Михайло Басараб: Безумовно. Тим більше, що під час здійснення відповідних дій щодо Насірова були присутні депутати від «БПП». Тобто люди, вхожі в кабінет президента. Це ще більше заплутало ситуацію. Хтось каже, що таким чином Насірова хотіли красиво усунути з посади, щоб призначити на цю посаду більш лояльну особу, і нібито це робилося з відома президента. Хоча я не думаю, що для того, аби провернути таку операцію, потрібно було залучати Національне антикорупційне бюро.

Дмитро Тузов: Але ж боротьба з корупцією — це юрисдикція НАБУ.

Михайло Басараб: Безумовно. Думаю, що це було рішення, яке народилося в Національному антикорупційному бюро. Можливо, президента повідомляли про це. Або ні. Але президент вже по ходу намагався вибудувати свою позицію. Якщо ми знову побачимо певні маніпуляції — чи то зниження застави, чи то вихід Насірова на волю, то найбільші негативні репутаційні ризики тут будуть саме для президента України. Люди не особливо розбираються в тому, де чия компетенція. Президент — це глава держави. Відповідно, президент — людина, в руках якої знаходяться основні силові важелі. Якщо справу Насірова буде провалено, суспільство абсолютно справедливо буде апелювати до президента.

Дмитро Тузов: Але якщо справа буде розслідувана і не буде тих маніпуляцій, про які ви згадали, то у багатьох людей може з’явитися ще одна надія на те, що в країні нарешті почалася реальна боротьба з корупцією.

Михайло Басараб: Якщо ми побачимо хоча б спробу розглянути цю справу як належить, якщо буде надія на те, що НАБУ має шанс довести цю справу до кінця, це безумовно буде активом і в кошик президента, і в кошик НАБУ.

Дмитро Тузов: Чи можливі якісь вуличні заворушення, якщо Насіров вийде під відносно невелику заставу?

Михайло Басараб: Я думаю, що справа Насірова може зумовити якісь локальні акції протесту. Навряд чи це може слугувати приводом до наступного Майдану. Але ми маємо розуміти, що такі події як процес щодо Насірова або блокування торгівлі з окупованими територіями — це ті краплини, які наповнюють чашу, яка врешті буде переповнена.