«Громадське радіо»
Співзасновниця та голова правління фундації «Євромайдан-Варшава» розповідає, як діаспора підтримує історичну Батьківщину.
Михайло Кукін: Ваш Майдан — єдиний, що стояв весь час, поки тривав протест у Києві?
Наталія Панченко: Так, це єдиний у світі Майдан, який стояв безперервно. Ми поставили собі за ціль не робити чогось свого, а сповідувати ті цінності, які були головними на Майдані в Києві.
Ми виходили до єдиних представників української влади, до яких могли достукатися. Звичайно, посольство нас тоді ігнорувало. Після чого ми вирішили написати листа до міністра закордонних справ, після того, як Янукович уже втік, про відкликання посла. Лист підписали понад тисяча діаспорян. За декілька місяців його відкликали. Десь понад півроку були без посла, але посольство давало собі раду.
Олексій Бурлаков: Як посольство зараз співпрацює з діаспорянами?
Наталія Панченко: Посольство зараз співпрацює з Майданом. Команда старається. Єдине, що у них майже зовсім немає фінансування. Вони не можуть профінансувати нашого заходу. Коли ми приходимо з якимись чудовими ідеями, які як культурна дипломатія були б на сьогоднішній день важливі, посольство не є в стані нам допомогти.
Більше того, воно не може фінансувати навіть свої заходи. Вони намагаються знайти спонсорів. Я знаю, що така ситуація є в інших країнах, бо ми тісно співпрацюємо з іншими діаспорами.
Коли посольство «протягає руку», це вже виглядає несерйозно.
Як країна, якій так важлива підтримка інших держав, не виділяє жодних коштів на фінансування зовнішньої політики?
Поле для діяльності культурних установ з України є величезним. Є величезна кількість напрямків, за якими треба працювати. Якщо деяких справ ми не зробимо сьогодні, завтра вже може бути пізно.
Михайло Кукін: Про які заходи йдеться?
Наталія Панченко: Передусім, це популяризація українства в Польщі. Також дуже важливий напрямок, в якому треба діяти українцям, це популяризація польсько-української дружби. Одна з найбільш достовірних, так вважають поляки, соціологічних агенцій Польщі зробила дослідження, яке показало, що симпатії поляків до українців впали за рік на 10%. Це дуже багато.
Радикальні настрої зростають. Можливо, у цьому є якийсь відсоток вини того, що поляки зараз негативно ставляться до мігрантів. Дослідження стосувалося різних національностей, найбільший спад саме щодо українців.
Олексій Бурлаков: Одной из причин является то, что Польшу не «позвали» участвовать в Минском формате диалога. Так ли это?
Наталія Панченко: Так, це одна з причин. Є інші причини. Дуже збільшилася кількість українців у Польщі. Це може комусь не подобатися.
Теж важлива річ, яку ми б могли поправити, якби держава була в цьому зацікавлена, це відбивання російської пропаганди.
Є меседжі, які російська пропаганда сама закидає, сама розкручує, і поляки починають в це вірити.
Один з меседжів російської пропаганди — це те, що в Польщі перебуває мільйон біженців, які ніби-то отримують соціальну допомогу від держави. Це неправда. Є лише чотири українця, які отримали статус біженця за останні два роки, і не через війну.
Українська сторона не має грошей, щоб свої меседжі проштовхувати в інформаційний простір. На щастя, посол Андрій Дещиця досить гостро відреагував на цю інформацію про біженців. Уряд Польщі був змушений спростувати її.
Ми знаємо, що сьогодні у нас з Польщею є дуже важливе історичне питання, яке поляки сприймають дуже близько до серця. Це Волинська трагедія. Цю проблему треба вирішувати і на історичному, і на політичному полі.
Олексій Бурлаков: Що ваша організація робить для боротьби з цими проблемами?
Наталія Панченко: Ми робимо кінопокази, зустрічі з українськими письменниками, проводимо літературні вечори, парад вишиванок, на який приходить все більше поляків. Намагаємось допомагати в реформуванні України, співпрацюємо з польськими політиками. Також допомагали воїнам на донбасі. Зараз збираємо гроші для 6 діток, батько яких загинув в АТО.