«Громадське радіо»
Судовий розгляд хуліганства, де обвинувачений не визнає ані свою вину, ані причетність до подій, тривав сім років. За цей час Андрій Сарвіра перетворився на Санчеса, займався волонтерсвтом, став учасником бойовий дій.
Про перебіг процесу, аргументи судів різних інстанцій та прокуратури, про еволюцію підсудного, про підтримку соціума та побратимів, зрештою, про рішення апеляційного суду — детальна розмова із захисником Леонідом Шалімовим.
Лариса Денисенко: З чого все почалося, скільки тривало і чим все завершилося?
Леонід Шалімов: Справа тягнулася у Вінниці вже 7 років. Я вступив, як адвокат, на останньому етапі. Справа, як на мене, ніяка, бо вона торкається кримінальних правопорушень, хуліганства і нанесення тілесних ушкоджень. Я вступив у цю справу не тому що вона резонансна, а тому що мене запросив підзахисний.
Анастасія Багаліка: У чому звинувачують вашого підзахисного і яка була історія, яка передувала тому, що його затримали?
Леонід Шалімов: Історія була простою. Йшли двоє, зустрілися на вулиці з трьома. Один другого штурхнув плечем і зав’язалася бійка, яка закінчилася трагічно для одного з трійки — йому поранили носа. Потім викликали «швидку» і через деякий час ця справа опинилася у райвідділі міліції. Справу кваліфікували, як хуліганство з нанесенням тілесних ушкоджень. Переросло все в те, що потерпілий побажав відшкодування витрат, яких він поніс.
Лариса Денисенко: І це все розтягнулося на 7 років?
Леонід Шалімов: Так. Потрібно зауважити, що 7 років тому — це були дуже юні люди. А на сьогодні мій підзахисний вже війну пройшов, був в АТО. Я скажу чесно: його життям я зацікавився після того, як відбувся процес, бо мене, як адвоката, турбують на процесі чисто професійні питання. Мене не дуже турбує, хто з якої сім’ї, якого соціального рівня.
А то, що той Сервіра приймав участь в АТО , то мене це при ознайомленні матеріалами справи аж ніяк не цікавило. З цим я зіштовхнувся уже після прийняття рішення Апеляційним судом Вінницької області.
Лариса Денисенко: Наскільки змінився ваш підзахисний за ці роки?
Леонід Шалімов: З Сарвірою мені довелося спілкуватися тільки на судовому засіданні. Тобто я приїхав увечері у Вінницьку область, щоб наступного дня прийняти участь у судовому засіданні. А наступного дня перед засіданням мені довелося з ним спілкуватися і саме це склало на мене надзвичайне враження. Рівень його інтелекту аж ніяк не натякав, що ця особа могла скоїти якесь кримінальне правопорушення.
Незважаючи на те, що він певний час просидів у слідчому ізоляторі, страху це на нього не нагнало. З іншого боку мені на цьому судовому засіданні довелося спілкуватися і з протилежною стороною.
Скажу, що перебування Сарвіри на війні призвело до того, що він став дорослішим не тільки на 7 років, а на 27.
Сарвіра невеликого зросту — десь 170 см, а потерпілий — під 2 метри зросту. У той час, як сьогодні Сарвіра виглядає дійсно, як боєць: організований, цілеспрямований, який розуміє, що він робить.
Лариса Денисенко: На які аргументи спиралися ви, як захисник Андрія Сарвіри, і яке рішення ухвалив суд.
Леонід Шалімов: По-перше, суд ухвалив таке рішення, яке я пропонував. Сарвіру, окрім мене, ще захищали 3 адвокати. Звичайно, була розроблена правова позиція, узгоджена між адвокатами, але в процесі судового засідання у мене склалася своя думка щодо прохальної частини, яку треба було б змінити.
Всі адвокати просили закрити справу, допитати певних свідків. Під час процесу судді зауважили, що матеріали справи не мають документів, на які посилався захист. У мене це викликало здивування, і я просив суд повернути на дорозгляд, щоб не просто закрити справу, а прийти до того, щоб повністю виправдати людину.
Просто закрити справу і забути про неї, як факт, який існував — замало.
Лариса Денисенко: Які були аргументи у протилежної сторони?
Леонід Шалімов: Аргументів не було ніяких. У нас існує проблема, що в Апеляційних судах на засідання приходять прокурори вищого рівня, а той прокурор, який представляв справу від початку до кінця, не був присутнім.
На засіданні прокурор висловлював свою думку щодо того, якою мовою треба розмовляти на судовому процесі замість того, щоб розбиратися зі змістом справи.
Анастасія Багаліка: Чи важила у цій справі публічна сторона, яка з’явилася з початком волонтерської діяльності і служби Андрія?
Леонід Шалімов: Коли я їхав на судове засідання, то не очікував, що у залі суду буде стільки військових, і що ця справа настільки публічна, що буде відбуватися у найбільшому залі Апеляційного суду. Саме соціальність особи — це позитив. На це також звернув увагу і прокурор у своїй промові і він заявив, що він не бачить суспільної небезпеки зі сторони Сарвіри.
Потерпілий виставив матеріальні і моральні претензії щодо Андрія Сарвіри і на диво суддя Вінницького суду 23.09.2015 року у своєму вироку написала у суму вироку навіть таку дивну річ, яка взагалі поза розумними рамками.
Вона написала, що «з урахуванням конкретних обставин справи, вчинення зухвалого злочину підвищеної суспільної небезпеки … обвинувачений, який незважаючи на позитивні характеристики, жодних дій щодо усунення наслідків злочину протягом тривалого часу не вчинив, перед потерпілим не вибачився і не усвідомив своєї протиправної поведінки».
Тобто суддя у своєму вироку звинуватила Андрія Сарвіру в тому, що він не вибачився, не виплатив матеріальної, моральної шкоди потерпілому, хоча Сарвіра весь час наполягав на тому, що він до нанесення тілесних ушкоджень ніякого відношення не має.
Сама суддя Курбатова підкреслила, що вирок базується на тому, що це він не визнав вини і не покрив матеріальні та моральні витрати. Як на мене, це обгрунтування перебрав і прокурор.
Лариса Денисенко: Які перспективи і подальший розвиток подій?
Леонід Шалімов: У кримінальних справах перспективи передбачити важко, тим більше у нашій правовій системі. Тому ніяких прогнозів я робити не буду.