Від політрука до дисидента: Україна згадує Миколу Руденка

Письменник, публіцист та правозахисник народився в Лутугинському районі на Луганщині. У роки другої світової війни він був політруком, важко поранений, був членом Спілки письменників України, секретарем парткому СПУ. Але під час сталінської кампанії проти «космополітів» відмовився негативно характеризувати єврейських письменників, яких вимагали виключити зі СПУ. У 1970-ті роки  долучився до правозахисної діяльності, був одним із засновників і першим головою Української Гельсінської Групи.Розповідає вдова дисидента Раїса Руденко.

Раїса Руденко: Микола народився у звичайній сім’ї шахтаря на Луганщині. Ця земля дала Україні таких велетнів духу, як Іван Дзюба, Іван та Надія Світличні. Доля Василя Стуса тісно пов’язана з Донбасом. А сьогодні ця земля окупована чужими найманцями.

Наталя Соколенко: Звідки у Миколи Руденка з’явилося бажання захищати український народ та мову?

Раїса Руденко: Усі знають, що Микола був справжнім комуністом. Але по-трохи він прозрівав. Ще в дитинстві він не розумів, що коїться поруч, і поясню чому. У його класі навчався син партійного працівника, зовсім не гідний до навчання. А його батьки просили Руденка підтягнути цього хлопця, за що обіцяли йому одяг. І Миколі це дуже не припало до душі. Бо він мав за сина партійного робітника здавати іспити. Він відмовився, після чого його на місцевому рівні почали притісняти комуністи. Микола відчував якусь неприязнь, про те не зрозумів, що це система така, а не місцеві бюрократи.

Потім його в армії почали ображати за українську мову. Далі він прочитав щоденники молодого письменника про Голодомор в селі. І все це вплинуло на нього.

Він став партійним працівником і йому дали завдання – розкритикувати «ворогів народу». І він, вірив, що українські письменники – вороги, тож розкритикував Максима Рильського. А потім, коли в спілкуванні дізнався, яким на справді був цей письменник, він дуже важко це переживав. Це був стрес для нього! На партійному з’їзді Микола вибачився перед Рильським та після цього відмовився писати наклепи на літераторів. З цього і почались його проблеми з владою та НКВД. За ним постійно стежили, змушували писати добре про комсомол.

І якщо раніше, він так і писав, бо вірив у цю ідеологію, а тепер… Він не міг писати те, що бажала влада, бо не зміг переступити через себе. Після виступу Хрущова на XX з’їзді, де він розповів про репресії Сталіна та Берії, Микола прозрів.

І він зрозумів, що служив машині, яка вбивала мільйони людей. Микола почав вивчати роботи Маркса та Леніна, намагаючись знайти причину. І як з’ясувалося, проблема була не в людях, а в ідеології.