facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Вперше суд змусив «ПриватБанк» повернути гроші підприємствам Криму

Після 1,5-річного терміну судових процесів представників малого та середнього бізнесу Криму проти «ПриватБанку» суд вперше виніс позитивне рішення для підприємця, та зобов’язав банк повернути гроші

Вперше суд змусив «ПриватБанк» повернути гроші підприємствам Криму
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Ігор Брудний, клієнт «ПриватБанку», та Інга Моніна, адвокат, розповідають про те, як представники малого та середнього бізнесу Криму намагаються повернути свої гроші з рахунків «ПриватБанку».

Лариса Денисенко: Розкажіть про цю справу. З чого це все починалось?

Ігор Брудний: Таких історій було дуже багато в Криму. Я співзасновник фірми «Експоцентр-Ялта», це туристична фірма. Наша фірма, і я особисто як приватна особа були клієнтом «Приватбанком» ще приблизно з початку 90-х і до 2014 року.

На початку березня «ПриватБанк» практично припинив будь-який зв’язок зі своїми клієнтами. Нам не давали жодної відповіді і можливості зрозуміти, що відбувається.

Ірина Славінська: Про що ви запитували?

Ігор Брудний: Я запитував про те, чому я як клієнт банку не можу мати доступу до програми «Приват24». Хоча тоді ще працював мобільний зв’язок.

Останню платіжку ми змогли зробити 7 березня 2014 року. Далі доступу не було. Наприкінці березня і майже до кінця квітня спілкування з банком припинилося. Потім воно було відновлено, але це були лише відписки на базі рішень «ПриватБанку» і славнозвісної постанови НБУ, за якою всі збереження мали перевестись до України. Хоча «ПриватБанк» не згадує, що ще був лист НБУ від 18.04.2014, де Нацбанк рекомендував всім банкам налагодити відносини зі своїми клієнтами і виконувати всі свої зобов’язання.

На мою думку, через «ПриватБанк» найпростіше зробити будь-яку платіжку. Але це така лицемірна позиція, коли однією рукою вони дають, а іншою забирають. Все, що стосується кримчан — це та друга рука, яка забирає. Коли вже в 2014 році ми перереєстрували фірму в Києві, то спробували повернути свої кошти. Добре, нехай рахунки заблоковані, але ми відкрили новий — перерахуйте нам гроші туди. Але цього не сталося, вони відмовляли нам у будь-який привід.

Вони перекинули гроші на 2903 — це специфічний рахунок, який знає тільки «Приват». Після цього настав повний колапс.

У 2015 році ми вирішили позиватися за допомогою Регіонального центру із захисту прав людини, і вже тут почали здобувати хоч якісь перемоги.

Лариса Денисенко: Пані Інго, з чого все починалося, і до чого ви прийшли зараз у цій ситуації?

Інга Моніна: Наш Региональный центр по правам человека специализируется как раз на крымских вопросах, поэтому, когда к нам обратился Игорь Брудный со своей ситуацией, мы решили, что надо обращаться в суд. Право собственности защищено законом, поэтому предприятие имеет право на те деньги, которые у него есть. Однако на момент формирования исковых материалов у нас не было никакой четкой информации о том, что же произошло с деньгами предприятия, куда они исчезли и как их получить обратно.

На все письма и запросы к «ПриватБанку», с которыми обращалось предприятие, чтобы получить объяснения по этой ситуации, банк либо не отвечал, либо отделывался информацией о том, что Крым оккупирован, закрыты все отделения, выполнено постановление Нацбанка №260.

Мы полагали, что, когда придем в суд, мы как истцы имеем право заявить ходатайство, и суд обязан нам помочь и стребовать те документы, которые мы не можем получить от банка. И мы наивно полагали, что наконец-то получим информацию, что же произошло с нашими деньгами. Но когда мы пришли в суд, мы получили разочарование.

Позицию, которую занял «ПриватБанк», в суде коротко можно сформулировать двумя предложениями. Первое: «Истец не представил доказательств в подтверждение своих исковых требований». Потому что у нас действительно никаких документов и доказательств на руках не было. Все было исключительно в электронном виде.

Ігор Брудний: У роботі — мінімум папірців і печаток, але коли все доходить до суду, треба конкретні документи.

Лариса Денисенко: Але ж хоч щось було, хоча б початковий договір?

Ігор Брудний: Початкові угоди були, але для суду вони виявились занадто мізерним доказом.

Ірина Славінська: Чого бракує для доказів?

Ігор Брудний: Потрібні виписки з банків. Але коли ми роздрукували купу виписок з «Приват24» і принесли їх до першої інстанції Дніпропетровського суду, він не взяв це до уваги, вважаючи це недостатнім аргументом, оскільки це не документ з банківськими печатками. А банк їх, звичайно, не видає. 

Інга Моніна: И второй тезис, который проходил красной линией по нашему судебному разбирательству — «ПриватБанк» говорил, что, к сожалению, они ничего не могут, потому что Крым оккупирован. Так продолжалось достаточно долго.

Ірина Славінська: Как же удалось переломить ход событий?

Інга Моніна: Все усугублялось еще и тем, что судебная практика, которая сложилась на тот момент, была негативная для предприятий. Представители банка засыпали суд копиями решений судов, в которых другим предприятиям тоже отказывали. Наши доводы суды не слышали.

Ситуация изменилась лишь тогда, когда мы начали говорить об ответственности государства за всю ту ситуацию, которая сложилась. Получается так, что государство целенаправленно согнало все предприятия в банки и 6 мая 2014 года постановлением НБУ №260 одномоментно прекратило деятельность всех отделений банка на территории Крыма. При этом в постановлении не было предусмотрено никаких гарантий сохранности денежных средств предприятий на счетах в этих отделениях банков. Не было предусмотрено, какие правовые последствия наступают для предприятий, чьи денежные средства на счетах отделений банков, деятельность которых подлежит закрытию.

Таким образом, Национальный банк осуществил вмешательство в частную собственность. И в следствии такого вмешательства, предприятия были лишены возможности распоряжаться своим имуществом. При этом, такое вмешательство не предусмотрено законом, то есть оно не отвечает принципу законности и правовой определенности. 

Государство должно было предусмотреть гарантии и правовые последствия закрытия банков в Крыму.

Ірина Славінська: Но есть же Фонд гарантирования вкладов.

Ігор Брудний: Це для фізичних осіб. Він не розповсюджується на юридичних.

Інга Моніна: Получается, что предприятия лишаются своих средств и оказываются в правовом вакууме. И когда мы заговорили об ответственности государства, о нарушении прав человека, а именно о статье первого протокола Конвенции по правам человека, тогда суды начали слушать наши доводы.

Ірина Славінська: Почему? Вы поменяли ракурс?

Інга Моніна: Когда мы пошли в апелляционный суд, ми заявили, что нам все равно, где наши деньги. Государство должно отвечать за то, что они пропали, и где они, пусть разбирается государство.

Так мы дошли до Высшего хозяйственного суда, который отменил решение суда первой инстанции, апелляционного суда и направил дело на новое рассмотрение. На сегодня, я могу смело утверждать, что мы выиграли дело. У нас есть позитивное решение суда первой инстанции Хозяйственного суда Днепропетровской области. Это решение оставлено в силе Хозяйственным апелляционным судом. Таким образом, решение уже вступило в законную силу.

Конечно, у «ПриватБанка» еще есть шанс обратиться в Высший хозяйственный суд Украины и обжаловать решение апелляционного суда. Но, я думаю, мы можем утверждать, что поломали негативную практику и можем советовать всем крымским предприятиям, которые попали в такую ситуацию, бороться за свои права. 

Лариса Денисенко: Когда вы поменяли позицию, как на это отреагировали представители «ПриватБанка»?

Інга Моніна: Это какая-то отдельная когорта людей. Они очень четко держат удар.

Лариса Денисенко: Можно ли предположить схему доступа Игоря к этим деньгам?

Інга Моніна: В настоящее время есть решение суда, обязывающее «ПриватБанк» перевести эти денежные средства на вновь открытый счет. Это решение суда подлежит решению вплоть до возбуждения уголовного дела в отношении должностных лиц, в случае отказа от выплаты.

Поділитися

Може бути цікаво

Кому насправді належить влада у Чернігові: інтерв'ю з журналістом

Кому насправді належить влада у Чернігові: інтерв'ю з журналістом

Як одразу два українських культурних феномени здобули визнання від ЮНЕСКО

Як одразу два українських культурних феномени здобули визнання від ЮНЕСКО