Гість студії Олександр Павліченко – голова правління Української Гельсинської спілки з прав людини.
Григорій Пирлік: Чи вбачаєте ви те, що подібні факти самосуду стають тенденцією?
Олександр Павліченко: По-перше, такі факти постійно з’являлися в інформаційному полі, але вони, можливо, не завжди були такою часто згадуваною подією. Тут є питання: чи зараз просто більше привертається уваги до подібних подій, чи справді збільшилась кількість таких випадків. Повернемось до подій 2014 року, коли ця “сміттєва люстрація” стала називним явищем, коли не в правовий спосіб відбувались покарання або виявлення ставлення до чиновників або представників влади. І не було механізму реагування, не було державного апарату і правоохоронних органів, які належним чином на це відгукнулись би. На сьогоднішній день те, що ми маємо якісь випадки, які свідчать про те, що більш-менш організовані і підготовлені групи або представники різних сил намагаються самостійно, застосовуючи силу, примус, вчиняти, так би мовити, встановлення правопорядку, це свідчення одного: це свідчення того, що не працюють належним чином правоохоронні органи. Є безкарність. Це стимулює подальшу таку активність.
Суспільство толерує такі факти, замість того, щоб вказувати, що такі вчинки неприпустимі
Григорій Пирлік: Ще одна тенденція в тому, що люди, які вчиняють подібні дії, піаряться на них. Можна згадати депутата Парасюка, який вдарив співробітника СБУ і він про це пише. Це подавалось, як досягнення. Чому не соромно робити такі дії? Чому люди вихваляються цим?
Олександр Павліченко: Я думаю, що це рівень мислення, поведінки і рівень культури взагалі тих, то так вчиняє – це одне пояснення. Друге: вони розраховують заробити певні дивіденти і отримати публічне визнання і схвалення своїх дій. На жаль, це свідчить про те, що суспільство толерує такі факти, замість того, щоб вказувати, що такі вчинки неприпустимі. Інколи такі випадки отримують виправдання від населення. Коли, наприклад, ловлять особу, яка, наприклад, спаплюжила пам’ять Небесної сотні. Але разом з тим, пригадаємо нікчемний випадок у Чернігові, коли цю особу було прив’язано до стовпа – це не гідний вчинок, який не може бути виправданий. Він просто опускає тих, хто це зробив, до рівня ополченців Донбасу, які вчиняли такі ж дії з Іриною Довгань, наприклад, в 2014 році в Донецьку. Це не має нічого спільного з поняттям справедливості.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.